Привид під припливами

Глава 34

РОЗДІЛ 23

ДРЕЙВІН

Тьмяне, хитке світло масляної лампи кидало мерехтливі тіні по темній кімнаті. Дрейвін застогнав, голова боліла, коли він повільно приходив до тями. Повітря було насичене запахом солі та вологого дерева, змішаним з металевим присмаком крові — його крові, як він зрозумів. Він моргнув, намагаючись зосередитися, коли холодні кайдани врізалися в зап'ястя.

Дрейвін не відчував такого виснаження роками.

Що, в біса, сталося?

Однією миттю він танцював з прекрасною жінкою, а наступної — опинився тут. Його очі повільно розширилися, коли в пам'яті спливло обличчя жінки, з якою він був.

Езмі.

Повія з Якірної Пристані. Однак він все ще не вірив у цю історію, особливо з огляду на те, де він зараз перебував.

Кімната була надто темною, що грало з його почуттями. Він спробував викликати вогонь у долоні, але марно — звичне тепло не огорнуло його шкіру, а полум'я не спалахнуло в грудях. Роздратування закипіло в його жилах. Він спробував ще раз, але його магія знову не спрацювала. Не спалахнула навіть іскорка.

Нестерпне відчуття занепокоєння огорнуло його. Він міцно заплющив очі, готуючись до того, що головний біль посилиться, коли він зіткнеться з неминучим — з тим, чим стала його реальність.

Дрейвін підвів закуті руки, і крізь темряву тієї пекельної камери, в якій його тримали, зір поступово зосередився на кайданах, вирізьблених зі каменю, що стискали його зап’ястки.

— Проклятий Айра, — пробурмотів він, гнівно дихаючи, коли його полум'я билося об кайдани. Востаннє він бачив ці кайдани на борту свого корабля, перед тим, як той затонув у глибині, де він залишив їх на зап'ястях Езмі.

Це була її робота.

Він не знав, як їй вдалося звільнитися від кайданів, але в глибині душі був переконаний, що це вона в цьому винна.

Як морський капітан Лефайріну, за роки, проведені в морі, він звик до хвиль і їхнього шуму. Він стиснув щелепи, усвідомлюючи, що тепер він ув'язнений на кораблі, далеко від захисту корони.

Дрейвін притулив голову до стіни за спиною, і в тьмяному світлі масляної лампи побачив постать, що стояла біля заґратованих дверей його камери.

Чоловік був середньої статури, не маленький, але й далеко не такий широкоплечий і м'язистий, як Дрейвін. Навіть у темряві він міг розрізнити, що його шкіра була засмагла від років, проведених у морі під палючим сонцем. З лівого вуха звисало невелике бронзове кільце, а каштанове волосся було коротко підстрижене з боків і трохи довше на маківці.

Чоловік нічого не казав, лише дивився вузькими очима.

Дрейвін випростався, ланцюги, що з'єднували кайдани, забряжчали, коли він рухався. У роті пересохло.

— Де вона? — запитав він.

Чоловік не відповів одразу. Просто продовжував дивитись, його золоті очі блищали в тьмяному світлі, наче в сови, що сидить на дереві в лісі.

— Ти не в тому становищі, щоб висувати вимоги, — просто сказав він.

— Я знаю, що це вона. Вона продала мене? — Не отримавши відповіді, він продовжив: — Її звати Езмі — принаймні так мені колись сказали, але, може, це ще одна брехня в її павутинні.

Чоловік підняв брову, спостерігаючи, як Дрейвін зусиллям волі підіймається на ноги, ненавидячи відчуття спустошення в тілі, яке наклали на нього ті кайдани.

Пірат заліз до кишені свого камзола й витяг іржавий ключ, просунувши його в замок.

— Сьогодні твій щасливий день,

Феніксе

. Капітан чекав, коли ти прокинешся. — Він відчинив двері зі скрипом і відступив убік, щоб випустити його. — А капітана ніколи не можна змушувати чекати.

— Капітан?

Можливо, її все-таки не було на кораблі, і

вона

його зрадила. Можливо, вона була пасткою, хитро замаскованою під красиву жінку? Він, мабуть, ніколи цього не дізнається, і ця думка дратувала його навіть більше, ніж ситуація, в якій він опинився.

Він ненавидів таємничість цієї жінки. Жінки, яка з’явилася в його житті без попередження і зручно з’являлася щоразу, коли починався хаос.

Дрейвін завагався на мить, звузивши очі, оцінюючи чоловіка перед собою. Але він знав, що вибору немає. Зі скутими руками і виснаженими силами він не міг чинити опір. Тож можна було хоча б подивитися, хто його схопив і що вони мають намір з ним зробити.

Чоловік схопив Дрейвіна за руку, щойно той переступив поріг камери, і штовхнув його до сходів. Вони пройшли вузькими, слабо освітленими коридорами корабля, дерев'яні дошки скрипіли під ногами. Віддалений гомін екіпажу, брязкіт пляшок і подекуди гучний сміх лунали над шумом моря.

Дрейвін поглянув на смертельний захват, яким пірат тримав його за руку.

Як йому вибратися з цього? Чи це була справа його батька, оскільки в ній фігурував велсініт? Вони ж бо вважали себе єдиним королівством, що володіє ним. Чи був весь той хаос на балу лише прикриттям, щоби змусити його зникнути без сліду? Він би не здивувався. Ба більше — це був ідеальний план, аби прибрати його з Лефайріну.

Сонце загрожувало засліпити його, коли вони дісталися верху сходів і зробили перші кроки на головну палубу. Коли зір нарешті пристосувався до яскравості, очі Дрейвіна розширились. По палубі снували істоти різних форм і розмірів, команда складалася з найрізноманітніших створінь.

— Що, в ім'я всіх богів… — прошепотів він, зморщивши брови. Він ніколи не бачив нічого подібного і переконував себе, що це просто гра сонячного світла, поки його органи чуття пристосовувалися.

Пірати, дотримуючись своїх законів, зазвичай залишалися серед своїх, своєї раси.

— Сюди, — наказав чоловік, перед тим як вдарити Дрейвіна в коліно, ледь не зваливши його на оніксові дошки підлоги.

У ту мить, коли він помітив відтінок дерева, його горло стиснулося, бо він зрозумів, що опинився на борту корабля, який тероризував води Раймеллу.

Востаннє, коли він стояв на цій палубі, він підпалив усіх на борту, а потім захопив капітана. Але як тоді він міг опинитися на борту «Нічного Привида»? Його батько тримав капітана в полоні під замком у Лефайріні.

Нарешті вони дійшли до дерев'яних дверей, пофарбованих у той самий колір, що й корабель, з маленьким круглим вікном із червоним вітражем у центрі. Чоловік двічі постукав, а потім, не чекаючи відповіді, відчинив двері. Він штовхнув Дрейвіна всередину, і той опинився у великій темній каюті.

Стіни були обвішані мапами, різною зброєю та старовинними книгами в палітурках. У дальньому кінці, по центру, стояв великий дерев'яний стіл, а за ним, у високому, імпозантному кріслі, сиділа Езмі.