Привид під припливами

Глава 33

РОЗДІЛ 22

ЕЗМІРА

Маскарадний бал перетворився на хаотичну криваву бійню. Перелякані гості в розкішних масках розбігалися в різні боки, їхні колись бездоганні сукні були подерті, вони спотикалися об перевернуті столи та понівечені тіла. Езміра мчала крізь хаос, бачачи, як все, заради чого вона прийшла сюди, розвалюється на її очах.

Вона стримала паніку.

Пригнувшись під впалим прапором, зупинилася в тіні поблизу арки, аби перепочити, а серце калатало, мов божевільне. Коридорами відлунювали лязкіт сталі та крики.

Езміра пригладила волосся і глибоко вдихнула, намагаючись заспокоїти дихання, розуміючи, що хаос зіграє їй на руку, якщо вона правильно розіграє свої карти. Ніхто не помітить одну перелякану жінку в морі втікаючих аристократів.

Вирівнявшись, вона рушила далі, прокладаючи собі шлях серед залишків гостей. Її хода була спокійною й упевненою — мов тиша посеред бурі. Вона зловила погляд вартового — високого, широкоплечого, що й досі стискав меч у тремтячих пальцях біля основи сходів.

Ідеальн

о.

Вона похитнулася, підходячи до нього, вдаючи втому і страх, голос її затремтів.

— Будь ласка...

допоможіть мені

.

Вартовий широко розплющив очі, побачивши її розпатланий вигляд.

— Міс... Ви поранені?

— Ні, — прошепотіла Езміра м'яким, благальним тоном. Вона ніжно торкнулася його руки. Її погляд зустрівся з його. — Ви можете допомогти мені вибратися звідси?

У її голосі вібрувала ледве вловима нота сили. Чари просочувалися в слова, настільки делікатно, що він навіть не помітив, як потрапив у пастку. Непомітно вона вплела гімн у саму суть прохання.

Він послабив хватку на мечі, а його очі пом'якшали, дивлячись в її очі, які змінювали колір.

— Так... так, звичайно, — сказав він, і його голос став віддаленим, коли чари почали діяти.

Езміра посміхнулася м'яко і вдячно, відчуваючи задоволення, коли контроль закріпився.

— Дякую, — прошепотіла вона, беручи його руку в свою. — Але... перш ніж ми підемо, ти повинен відвести мене в одне місце.

Вартовий зморгнув, зсунувши брови.

— Куди?

— Те, що я шукаю, знаходиться у верхніх покоях замку, — прошепотіла вона, нахилившись ближче, її губи майже торкалися його вуха. — Ти знаєш, де спить король Роу?

Він ледь помітно кивнув, і вона придушила посмішку.

— Це дуже важливо. Ти мусиш відвести мене туди.

Він завагався на мить, і вона відчула, як розумна частина його свідомості намагається пробитися крізь туман її закляття. Але марно. Її сила тримала його надто міцно. Кивнувши, він сховав меч і жестом запросив її слідувати за ним.

— Сюди, — сказав він монотонним голосом, наче маріонетка, за нитки якої вона тримала.

Езміра пішла за ним великими сходами, вислизаючи з хаосу внизу. Чим вище вони піднімалися, тим тихіше ставали звуки з головного поверху.

Вартовий провів її крізь важкі подвійні двері. Дерево заскрипіло, відчинивши прохід у приватний коридор, у кінці якого виднілися розкішні двері — ймовірно, до покоїв короля.

— І жодної варти при дверях? — прошепотіла вона.

— Ні, міс. Королівська родина була відведена в безпечне приміщення під посиленою охороною, доки не вщухне божевілля внизу.

— І він повернеться сьогодні ввечері?

— Так. Думаю, щойно замок буде очищено, він повернеться.

— Ага, — відповіла вона з хитрою посмішкою.

Езміра прокрокувала коридором, її сукня розвівалася за нею, наче від уявного подиху вітру. Двері до королівської спальні відчинилися без зусиль. Вона востаннє озирнулася на вартового, що стояв за її спиною.

— Повертайся на своє місце біля сходів замку. Нікому про це не кажи, — наказала вона.

Чоловік випростав спину і, не промовивши ні слова, відвернувся від неї і пішов коридором, звідки вони прийшли. Як тільки він зник з її поля зору, Езміра пройшла крізь двері кімнати.

Кімната була розкішною, хоча й далеко не гостинною. Багаті гобелени прикрашали кам'яні стіни, а величезне ліжко було застелене шовком кольору її червоної сукні. Єдиним джерелом світла в покинутій кімнаті було вогнище, що тихо тріскотіло в каміні.

Вона швидко перетнула кімнату і побачила, що за першою стіною кімната розширювалася в невеликий кабінет, гідний короля, де безліч книг і пергаментів вкривали великий дерев'яний стіл. Тіні кімнати огорнули її, коли вона рухалася до столу, ховаючись від погляду з дверей. Висунувши стілець, що більше нагадував маленький трон, вона сіла за стіл короля і чекала його повернення. Серце билося рівно, вона прислухалася до будь-яких звуків у коридорі.

Чесно кажучи, у неї майже не було плану. Очевидним вибором було примусити його магією. Змусити звільнити її батька, а тоді — забрати його з собою. Але не раніше, ніж вона вирве життя з того, хто посмів зазіхнути на нього. А потім — те саме зробить із його сином, що володіє вогнем і якого тримають на її кораблі.

Не минуло багато часу, як почулися важкі кроки, а потім скрип дверей. З лихою посмішкою Езміра мовчки схрестила ноги на столі короля, її червона сукня спадала на підлогу, поки вона чекала.

— Просто охороняй мої кляті двері разом із дверима мого спадкоємця, — гримнув король.

Хтось прочистив горло.

— А що з капітаном Дрейвіном? Його ще не знайшли. Мабуть, переслідує злочинців?

Езміра ледь стримала сміх.

— Дрейвін сам про себе подбає. Охороняй мого

спадкоємця

. Це, блядь, наказ!

За мить двері зачинилися, і в кімнаті знову запала тиша, крім невеликого потріскування вугілля в каміні. З тіні кабінету вона спостерігала, як король увійшов у кімнату, налив собі вина на столику біля ліжка і залпом його випив.

— Кляті виродки, ці інші королівства, — буркнув він, і вона нахмурила брови. Король Роу скинув із себе парадний камзол, кинув його абияк і підійшов до вогню, вдивляючись у полум’я.

Езміра сиділа нерухомо, спостерігаючи за ним. Гнів наростав. Такий уразливий, самотній. Убити його було б просто — на це й думки не треба. Але він мав те, що було найдорожчим — її єдину родину. І якби вона вбила його зараз, шанс звільнити батька зник би назавжди. Ті ґрати з велсініту не можна було пробити.

— Ваша Високосте, — привіталася вона голосом, м'яким як оксамит.

Король здригнувся, повільно повернувшись до неї, а вона залишилася сидіти за його столом у темряві. Езміра підняла руку і ніжно помахала йому.