Страница 58 из 199
Мотузка не натягнулася, і не пролунав звук ламання кісток, коли тіло Сайріса впало на мармурову підлогу бального залу.
Вибухнув хаос.
З усіх боків лунали крики, натовп розбігався, відчайдушно шукаючи вихід із бального залу, але Езміра ледь чула їх через кров, що шуміла в її вухах. Чоловіки оточили її батька, а король ревів безглузді слова, його пухке обличчя було червоним і сповненим люті. Вартові захищали його та його спадкоємця, виводячи їх з помосту і через бічні двері.
За мить ноги Езміри рушили вперед. Її команда кинулася в бій, витягнувши зброю і пробиваючись крізь панічну юрбу.
Солдати та королівська охорона накинулися на них з усіх боків, а натовп у паніці кинувся вперед. Люди різних рас товпилися, наступаючи один на одного в відчайдушній спробі втекти.
Вона продиралася крізь божевілля, ухиляючись від диких ударів лордів і блискучих мечів вартових. Але натовп був густим, штовхаючи і тиснучи, люди метушилися в усіх напрямках. Повітря наповнювали звуки зіткнення сталі, панічні крики і галасливі команди.
— Езмі, обережно! — крикнув Джак.
Гвардієць замахнувся мечем, ледь не зачепивши її горло, але вона встигла відхилитися назад. Езміра обернулася і вдарила солдата ногою в груди, відкинувши його в море тіл.
Пролунали постріли, і нові крики.
Хтось схопив її за руку — вона блискавично обернулась, очі світилися. Це був Джак — він стріляв по вартових, що рвались до них.
— Де Дрейвін?! — просичала вона крізь зціплені зуби.
— Мабуть, вже на півдорозі до «Нічного Привида». — Джак підвів очі над її плечем і відштовхнув Езміру вбік, піднявши пістоль і вистріливши в вартового, який мчав до них. — Я вирубив його і передав Рівену, Алеку та Рену. Вони вислизнули з дверей, щойно пролунали крики. Рівен використав свою магію, щоб прокрастися повз вартових, які затрималися, щоб їх не побачили.
— Геніально, — прошепотіла вона.
Боже, люблю магію ельфів.
Вона знову поглянула на місце, де впав її батько, і побачила, що він уже знову в руках вартових, які виштовхують його через бічні двері бальної зали.
Чорт.
Над хаосом пролунав крик.
— Схопіть їх! Не дайте їм втекти!
— Я піду за ним, — вигукнула вона і кинулася за ним.
— Езміра! — Джак задихався, тягнучи її за руку. — У нас є Фенікс. Ми не змогли дістатися до спадкоємця, але нам треба йти. Негайно.
— Відпусти мене, — прошепотіла вона. — Я піду і переконаюся, що вони
точно
знають, який у нас козир і чого ми хочемо. — З її горла вирвалося гарчання. — Ніхто не покине це королівство морем і не залишиться в живих, щоб розповісти про це, доки вони не повернуть мені батька.
Вона вирвалася з його рук і побігла, продираючись крізь залишки натовпу, щоб наздогнати вартових і батька.