Привид під припливами

Глава 32

РОЗДІЛ 21

ЕЗМІРА

Король Роу стояв на помості в дальньому кінці бального залу, піднявши в руці золотий келих. Музика замовкла, і шепотіння придворних стихло, поступившись місцем моторошній тиші.

Езміра міцніше стиснула Дрейвіна, який намагався вирватися з її ментального полону. Вона відчувала, як він намагається розпалити її чари сирени своїм полум'ям, але його риси залишалися віддаленими і розмитими під її дотиком.

Езміра перевела погляд з Дрейвіна на короля, її пульс пришвидшився під спокійною зовнішністю. Вона прийшла до цього замку з певною метою, але тепер боялася, що забарилася.

— Лорди та леді всіх королівств! — гучно проголосив король, і його голос луною прокотився великою залою. — Сьогодні ніч святкування, не тільки тому, що мій син обрав собі наречену і майбутню королеву, а й тому, що королівство Раймелл нарешті дочекалося справедливості.

Її серце завмерло, а кров прилинула до вух.

— Сьогодні, — сказав король, його очі блищали від задоволення, — ми захопили морського розбійника, сумнозвісного пірата капітана Сайріса Блеквуда.

Езміра оглянула залу і побачила, що всі члени її екіпажу вже дивилися на неї, чекаючи на накази. Вона гадала, що матиме трохи більше часу, щоб обговорити все з Джаком, але тепер це було неможливо. Король от-от виведе її батька на посміховисько перед усім королівством.

Вартові стояли всюди, а принц, що володіє тінню, був поруч із батьком. Вони були оточені занадто великою кількістю мечів. Не маючи можливості викликати всю свою силу, як у морі, і не в змозі загіпнотизувати всю кімнату, вона була в пастці —

її

батько був у пастці

, і це була повністю її вина.

Вона важко ковтнула, думки в голові кружляли. Вона мусила знайти спосіб врятувати батька. Він був єдиною родиною, яку вона мала, єдиною людиною, яка знала, хто вона насправді під маскою своєї звабливої жорстокості. Єдиним, хто її розумів. Його брехня вже не мала для неї значення, принаймні в цю мить. Вона бездумно залишила капітана та екіпаж без нагляду і покинула їх на кілька днів, а тепер його полонив найжорстокіший король.

Дзенькіт ланцюгів вирвав її з роздумів, коли вартові затягли її батька в зал і поставили на високу дерев'яну конструкцію, яку підкотили до помосту.

У всіх кутках зали пролунали крики, коли всі побачили Сайріса, що стояв як полонений короля Лефайріну. Блеквуд був побитий і закривавлений, його постать була виснаженою. Він задихався, бо його прокляті легені зрадили, але тільки його екіпаж знав, чому. Одяг був розірваний на шматки, і він більше схожий був на жебрака, якого витягли з вулиць, ніж на страшного короля піратів.

Езміра була готова на все, щоб вирватися і звільнити його, тримаючи Дрейвіна в трансі. Її магія пульсувала, розпалюючи її розум тисячею варіантів — якщо вона розірве закляття, яким тримала принца, й спричинить хаос, можливо, їй вдасться доправити батька до «Нічного Привида». Але саме він був її найбільшою загрозою в залі — і якщо вона відпустить його, то ризикує, що той спалить увесь екіпаж, щойно щось почнеться.

Тоді погляд Сайріса зустрівся з її. Він побачив її — стоячу в центрі подій, з сином короля, який був її маріонеткою. Між ними промайнуло взаєморозуміння. У його погляді не було гніву — лише жаль і батьківська любов.

— Ви більше не повинні боятися морів Раймеллі! Капітан Сайріс Блеквуд тепер мій полонений, а його тварюки, яка слухається тільки його, ніде не видно!

Езміра закотила очі. Вона зціпила зуби, дивлячись, як король задоволено потирає свій круглий живіт, заливаючи в себе вино на честь перемоги.

Голос короля знову пролунав, перериваючи її думки.

— Ми закінчимо це тут і зараз!

Зі стелі опустився зашморг, зупинившись прямо перед горлом її батька. Її очі спалахнули, зір загострився, і вона втратила залишки самовладання. Тоді побачила, що імпровізована сцена була насправді — копією шибениці.

З усіх боків лунали крики жаху, але їх супроводжували вигуки тріумфу. Вигуки, що вітали кінець життя її батька.

Король був

божевільний

. Інакше й бути не могло. Цей бал було влаштовано для того, щоб його син обрав наречену — а тепер тут мала відбутись страта. Або спроба страти. Прокляття батька не дозволить смерті забрати його, але це тільки завдасть йому ще більше страждань.

Погляд Езміри кинувся на Джака — той уже рухався, навіть не чекаючи на знак, пробиваючи собі шлях крізь натовп. Люди були надто шоковані, щоб помітити його.

Вартові тягли Сайріса вперед, і вона бачила ненависть на обличчях тих, хто її оточував, коли вони вітали його смерть.

Не буде пощади.

Подих застряг у горлі. Вона мусила щось зробити.

Вузол на мотузці, що стискав шию її батька, затягнувся.

Сльоза скотилася по щоці, коли він глянув на неї з виразом, що промовляв:

— Залиш мене тут і тікай, поки можеш

.

— Мені шкода, — прошепотіла вона, хитаючи головою. — Але я не можу цього зробити.

Розчарування промайнуло в погляді батька, коли він побачив, що вона відмовляється залишити його тут.

Джак підбіг до неї з розпачливим поглядом.

— У тебе є план? — видихнув він, дивлячись на її змучене обличчя.

Її кігті вислизнули з кінчиків пальців, коли вона озирнулася, бачачи, що її команда також прямує до центру натовпу.

— Є, але він

божевільний

, — прошепотіла вона.

— Ну, це все, що ми маємо, Езмі.

Її погляд перейшов на Дрейвіна, який стояв заціпенілий під її гіпнозом, його магія билася проти її ментального контролю.

— Готуйся бігти, — прошепотіла вона Джаку. — З ним.

Все сталося так швидко — хрускіт важеля, який потягнув вартовий, пролунав по всій залі. Водночас Езміра розірвала закляття, скинувши його з Фенікса Лефайріну, й штовхнула принца до свого товариша. Будь-яке слово, яке Дрейвін хотів сказати, застрягло на язику, коли Джак ударив його пістолем у скроню — і той знепритомнів.

Час сповільнився, коли з усіх боків пролунали крики. Езміра вихопила кинджал із піхов одного з гостей — швидше, ніж той устиг отямитись.

І побігла.

— РОЗІЙДІТЬСЯ

! — зарепетувала вона, і натовп розступився.

Езміра з жахом дивилася, як падає тіло її батька, а натовп із затамованим подихом чекає неминучого тріску його шиї. З усіх сил Езміра стиснула рукоятку кинджала в руці і кинула лезо в бік помосту. Час продовжував сповільнюватися, поки вона дивилася, як кинджал кружляє в повітрі, поки не перерізав зашморг над головою її батька.