Страница 56 из 199
Натомість вона посміхнулася йому котячою посмішкою, від якої кожна волосина на його шиї встала дибки. Їхні груди залишалися притиснутими, її ніжна рука в його.
— Це була погроза, капітане?
— Звичайно, — відповів він, роблячи перші кроки в танці, ведучи її за собою.
Вона у відповідь замурмотіла, ніби не мала часу чи терпіння навіть турбуватися про відповідь.
— Як і минулого разу, я питаю себе: ти знову намагаєшся відвернути мою увагу від справжньої мети? — Він підморгнув. — Ми маємо припинити зустрічатись у таких обставинах.
— О, я впевнена, що у тебе є якийсь хитрий план, — відповіла вона з лукавим нахилом голови. Її усмішка була, мов лезо: гостра й загадкова. Вона нахилилась до його вуха. — Та скажи, чи твій план вартий того, щоби ризикувати всім?
Він нахмурився, пульс пришвидшився, бо він замислився, чи вона якось дізналася про Блеквуда.
— Тепер ти зрозумієш, що таке бути безпорадним, і засумніваєшся в тому, як ти міг думати, що ти і твій король можете жити так розкішно, даючи так мало своєму народу, — закінчила вона.
Дрейвін стиснув щелепи, серце забилося в грудях.
Музика замовкла, і голос короля пролунав у великій бальній залі.
— Усі! Настав час вашого подарунку... Когось, кого Королівство Лефайріну захопило і планує позбавити життя сьогодні ввечері перед вами всіма.
Дрейвін проігнорував початок промови батька, зосередившись на словах Езмі. Він примружив очі, дивлячись на таємничу жінку. Їхні погляди зустрілися, і по його руках пробігли мурашки.
Щось не так.
Дрейвін спробував вирватися з її обіймів. Але було запізно.
Він не міг навіть моргнути — ледь дихав. Для нього світ тепер починався і закінчувався її злісною посмішкою.
Останнє, що він побачив, — це очі Езмі, які змінилися.