Привид під припливами

Глава 29

РОЗДІЛ 18

ДРЕЙВІН

Каскад люстр, залитих м’яким світлом свічок, кидав тепле, золотаве сяйво на мармурову підлогу великої бальної зали. Повітря наповнювала мелодія вальсу, а пари кружляли по танцмайданчику, їхній сміх і розмови розносилися по залу. Кімната ожила від мерехтіння шовку та блиску коштовностей, коли представники знаті з усіх королівств Раймеллу вперше за багато століть зібралися разом.

Дрейвін підкотив рукави свого темно-синього піджака, прикрашеного золотими орнаментами. Правда була в тому, що він ніколи не відчував себе таким чужим.

Це був не він — це був Атлас. Він давно вже не належав цьому світу. Ні місцю, де він був змушений носити на обличчі посмішку, тиснути руки і ввічливо кивати всім, хто проходив повз. Його брат жив заради таких подій, завжди розглядаючи їх як можливість познайомитися з красивими жінками і затягнути до свого ліжка стільки, скільки зможе — зазвичай одразу всіх. Але Дрейвін ніколи не був таким.

Звичайно, у нього були жінки в житті, але він ніколи не ставився до них серйозно. Навіщо йому було турбуватися, якщо останніми роками він ледь добирався до порту? Він часто помічав, що жінки більше цікавилися його славою і тим, що він міг їм дати, ніж

ним самим

.

Це було ще однією річчю, якою насолоджувався Атлас, який любив увагу більше, ніж повітря, яким дихав. Та якщо брат мав силу, яку, ймовірно, можна було використати для задоволення в ліжку, то вся міць Дрейвіна несла лише руйнування.

Жінки з його минулого гралися з полум’ям Фенікса, вдаючи безстрашність — поки не розуміли, що його кохання спопеляє серця.

Для Дрейвіна позолочені стіни кімнати більше нагадували в'язницю, ніж палац. Він затримався біля високих арочних вікон, де темрява ночі тиснула на скло. Час від часу на нього кидали погляди — зацікавлені лорди й повні надії жінки — та його очі ковзали повз, наче їх зовсім не існувало, відсікаючи увагу мовчанням.

Його пальці смикалися біля стегон, розум був далекий від цих танців і пустих розмов. Роздратування Дрейвіна от-от мало вирватися назовні — він уже подумки планував утекти звідси, з цього моря блискучих масок і фальшивих усмішок, і більше ніколи не озиратися.

Обійшовши край танцювального майданчика, він побачив у центрі натовпу знайому постать. Атлас був у самому центрі веселощів, оточений групою жінок Лефайріну та інших королівств, які сміялися і змагалися за його увагу. На відміну від Дрейвіна, його брат розквітав у центрі уваги — його усмішка була легкою, а чарівність — невимушеною, коли він переходив від однієї бесіди до іншої.

Їхні погляди зустрілися через всю кімнату, і Атлас широко посміхнувся, піднімаючи келих у мовчазному тості, запрошуючи його приєднатися. Дрейвін ледь помітно похитав головою, посміхаючись. Зіграти роль, яку від нього очікували, — було нескладно. Зобразити ту саму фальшиву посмішку, зіграти ту саму гру, від якої Атлас отримував задоволення. Та з роками його терпіння до цього згасло.

Ця ніч була призначена для того, щоб Атлас обрав наречену — майбутню королеву Лефайріну. Дрейвін не наважився б ступити у вир цієї божевільної зали, ризикуючи, що хтось із жінок сприйме це як зацікавленість. Бо єдине, за чим він насправді тужив — це море.

Брат подивився на нього ще хвилину, і в його очах промайнуло розуміння, коли він схилив голову. За мить Атлас вибачився перед групою жінок і попрямував до Дрейвіна.

Той зітхнув і вирішив зустріти його на півдорозі.

— Добре, що ти з’явився, — глузував Атлас. — Я вже почав думати, що ти втік, щойно батько відвернув від тебе погляд.

— І пропустити, як ти обираєш одну-єдину жінку, з якою тобі доведеться провести все життя? — Дрейвін підняв брову. — Та я б заради такого видовища й з могили встав.

Атлас глумливо посміхнувся і грубо поплескав брата по спині, штовхаючи їх обох до столу, вщерть заставленого винами й випічкою з усього світу. Він налив їм по келиху і простягнув один йому.

— Тобі подобається мене мучити. Чому б тобі не перестати бути таким клятим занудою і не підійти до однієї з цих прекрасних жінок? Хоч я і готовий прийняти виклик, але не думаю, що в мене вистачить сил переспати з усіма ними.

Дрейвін випив весь келих вина, бо потребував рідини, щоб набратися сміливості для цієї розмови.

— Я не маю такого бажання.

— Дрібні розмови та ввічливості, я розумію. Для цього тобі достатньо посміхатися та кивати головою. Але ти все одно чоловік, Дрейє. — Атлас тихо засміявся. — Якщо, звісно, ти не спокушаєш жінок у кожному порту, куди прибуваєш, то, гадаю, вже давно не мав сексу, чи не так?

— Ти такий самий допитливий, як ті жінки, яких зваблюєш, ти усвідомлюєш це? — буркнув Дрейвін, але його брат лише голосно розреготався.

Атлас похитав головою.

— Одного дня ти навчишся трохи розважатися. — Потім його погляд перейшов на помост, де сидів король і дивився на них обох, зіщуривши очі. Він зітхнув. — Судячи з погляду батька, здається, я недостатньо виконую свої обов'язки.

Дрейвін придушив посмішку.

— Краще поспішай вибрати, поки він не вирішив за тебе.

— Проклятий Айра, — буркнув Атлас і поставив порожній келих на стіл. — Ну, я пішов, віддавати себе в руки моря жінок. — Він підморгнув. — Запрошення залишається в силі, якщо захочеш приєднатися, брате.

За мить Атлас зник у натовпі.