Страница 48 из 199
Езміра пробилася через корабель, обережно переступаючи через тіла, що валялися на підлозі. Вона пробігла палубою і виявила, що каюта батька також порожня. Помітивши плащ, що висів на гачку біля дверей, вона зняла його й загорнулась, прикривши оголене тіло, перш ніж залишити темне приміщення.
Її погляд ковзнув до сходів, що вели під палубу, і Езміра витягнула кігті, вихопивши пістолет з пояса вбитого моряка. Тихо рухаючись до люка, вона спустилася сходами, і кожен скрип дерева під її ногами лунав у тиші.
У тьмяному світлі камбуза вона помітила сліди боротьби — перевернуті столи, розбиті ящики і ще більше крові, що просочувалася в дерев'яні дошки підлоги.
Хто, в біса, міг це зробити?
Цей відсік теж виявився порожнім — і жодної підказки, куди поділась решта екіпажу.
Їх викинули за борт? Коли вона прибула, у морі не було жодного тіла. Прокляття її батька не давало йому померти, але що, як його захопили? Грізний Капітан Блеквуд — беззахисний, якщо його найстрашніша зброя була не з ним. І тепер, можливо, він у руках ворога.
А ворогом їм був увесь Раймелл — і після століть знущань, винними могли бути будь-хто. За голову її батька давали одну з найбільших винагород у всьому світі.
Але їх спалили,
подумала вона.
Ні
,
ні
, вона не могла так думати.
Смертні Лефайріну ніколи не наважилися б напасти на «Нічного Привида».
Підбігаючи сходами, вона ледь не задихнулася, побачивши Джака, що стояв над закривавленими тілами —
єдиного
чоловіка, що залишився в живих.
Її погляд зафіксувався на ньому, змінюючись у міру того, як її думки закручувалися. А що, якщо це взагалі не був напад? А що, якщо це був заколот?
Вона ледь упізнавала вираз його обличчя. Зі злістю на вустах вона кинулася вперед, підіймаючи пістоль і натискаючи на спуск тричі.
БАХ. БАХ. БАХ.
Звук відлунив над водою і заповнив опівнічне повітря, але Джак ухилився від куль. Коли пістолет спорожнів, вона недбало кинула його вбік і продовжила наступати на нього.
Джак дивився їй прямо в очі.
— Езмі, зачекай!
— Ні! — крикнула вона, засліплена хмарою люті.
Її пазуриста рука обхопила його горло, і вона притиснула його спиною до щогли. Золоті очі Джака вилізли з орбіт, коли він відчайдушно намагався набрати повітря в легені.
— Якщо ти спробуєш перетворитися, щоб вирватися, я відріжу тобі крила, — просичала вона.
— Будь ласка, послухай мене! — Слова ледве було зрозуміло, коли вони виривалися з його горла, а легені напружувалися, намагаючись набрати повітря під її рукою. — Езміро! — задихався він.
Вона ще міцніше стиснула його, її рука злегка тремтіла, перш ніж відпустити його, відштовхнувши його тіло від себе. Джак застогнав, спотикаючись і майже втрачаючи рівновагу.
— За що це, в ім'я всіх богів?! — Його обличчя виказувало чистий жах.
Вона підійшла до нього, а з обох боків її голови з'явилися два кинджали з води, леза яких були спрямовані прямо в очі Джака. Її погляд почав світитися, освітлюючи його тіло, яке тремтіло від страху.
Сирена під шкірою Езміри більше не бачила перед собою друга, лише загрозу. Її капітан і половина екіпажу зникли, а інша половина лежала вбита біля її ніг. Хтось був у цьому винен, і, за іронією, тільки одна людина залишилася в живих, щоб про це розповісти.
— У тебе тридцять секунд, щоб розповісти мені все, що ти знаєш, перш ніж я вирву тобі очі, Джаку.
Вона насолоджувалася, спостерігаючи, як його тіло здригається від звуку її голосу, знаючи, наскільки серйозна загроза.
— Опусти мечі, — благав він, але вона лише підняла брову. — Езміро! Я твій друг.
— У мене немає друзів, — просто відповіла вона, і його тіло здригнулося від цих слів.
Він видихнув, випрямивши спину.
— Ти знаєш, що це неправда. Не ставай таким монстром, яким він майже зробив тебе.
— П'ятнадцять секунд, Джаку. — Голос Езміри був смертельно спокійним.
— Гаразд, гаразд! — Він знову задихався, піднявши руки в знак капітуляції. — Коли ти пішла, він відправив половину екіпажу на твої пошуки.
— Чому? — запитала вона.
— А як ти думаєш?! Ти втекла, Езміро! Навіть я не знав, куди ти пішла.
Вона гнівно видихнула і опустила мечі з води.
— Почни з початку. Що сталося, коли я пішла?
Його постава трохи розслабилася, але вона бачила, що він все ще був насторожі, чекаючи, коли вона атакує.
— Ми чекали два дні, а коли ти не повернулася, він відправив половину екіпажу на пошуки. Ми кинули якір тут, щоб знати, куди повертатися. Він не хотів чекати, поки ми дістанемося до якогось порту або кинемо якір у бухті. Капітан хотів, щоб ми негайно почали пошуки.
— А ти був тут, коли це сталося? — Вона вказала на бездиханні тіла.
Джак швидко заперечно похитав головою.
— Ні. Я прибув сюди кілька годин тому і відразу ж полетів шукати джерело.
Її горло стиснулося, і вона не моргаючи дивилася на нього.
— І ти знайшов? Джерело?
— Ага, — прошепотів він, нерішуче вказуючи на головну щоглу корабля.
Вона простежила за його рухом і розтулила губи, побачивши слова, злегка випалені на полотні вітрила.
Пірати Раймеллу, будьте обережні.
— Кораблі Лефайріну тепер повертаються до свого королівства, — закінчив він.
Водяні мечі впали на палубу, ледь сплеснувши. Вона розтулила губи, а погляд загубився вдалині.
— А хто був на борту цих кораблів Лефайріну, Джаку?
Погляд Джака потемнів.
— Гадаю, ти вже знаєш.
Тепер опіки, що залишилися на тілах її екіпажу, стали для неї зрозумілими, коли все інше здавалося неушкодженим вогнем. Фенікс навмисно залишив «Нічного Привида» неушкодженим, як попередження піратам королівства.
Це була її провина. Це
все
її провина. Вона не тільки залишила свого батька і екіпаж беззахисними, але й була єдиною причиною, через яку Фенікс вижив після затоплення корабля.
Вона врятувала його за доброту, а він обернувся і використав це проти неї.
Її погляд зустрівся з поглядом Джака.
— Він у них? Фенікс тримає мого батька в полоні?
— Ага, — відповів він без вагань. — Його прив’язали до центру корабля біля грот-щогли — навіть не утримують у каюті під палубою. Вони вже наближалися до Лефайріну, коли я повернувся, щоб шукати тебе.
Її серце завмерло. Вони збиралися відвести її батька до короля, але це було ще не найгірше. Вони везли її батька на
сушу