Страница 46 из 199
Його змієподібне тіло простягалося далеко за межі її зору. З темряви виринула голова, схожа на голову дракона, очі блищали, як дві кулі рідкого срібла, прорізаючи темряву гострим, хижим блиском. Ряди гострих, як бритва, зубів вишикувалися в його роззявленій пащі, а темно-сині луски дозволяли йому легко зливатися з темрявою прірви.
Розум Езміри працював на повну, думки були розрізнені і хаотичні. Вона знала, що якщо залишиться нерухомою, то це буде рівнозначно смерті. Але кожен інстинкт кричав, що якщо вона втече, то цей рух може змусити його атакувати раніше. Вона була швидкою, але все одно розуміла, що не зможе переплисти морського змія.
Його очі не відривалися від неї, ніби намагаючись розгадати, хто вона така — чи є вона загрозою. Серце забилося ще сильніше, зябра роздулися, коли вона намагалася зберегти фальшивий спокій.
Думай, Езмі. Думай.
Коли вона вже збиралася виринути на поверхню або хоча б вибратися з прірви, морський змій кинувся на неї з роззявленою пащею. Езміра витягнула руки і направила потужний струмінь води на тварюку, цілячись у її відкрите горло.
Змій відчув атаку — і скрутив тіло з нечуваною швидкістю, яка не пасувала його розмірам. Вона роззявила рота, дивлячись, як струмінь води ковзає по його лусці. Змій завив — гучно, розриваючи тишу, аж стіни прірви задрижали.
Що ж мені робити?
Піднявши погляд на вузьку щілину, вона простягнула руку і відчула, як вода навколо ожила, пульсуючи енергією, відповідаючи на її заклик. У відповідь струмені бурхливо закрутилися, а потім обвили її, немов захисна завіса.
Її сила викликала вихор, руйнівний, закручений вир, і направила його спіраллю на істоту. Але удар хвоста — і звір розітнув її магію надвоє.
— Чорт, — просичала вона, відволікаючись настільки, що випадково впустила щит.
Тварюка знову кинулася на неї, прагнучи проковтнути її цілком. Ледь уникнувши її зубів, Езміра вирвалася, виборюючи шлях до поверхні, серце калатало в горлі.
Як, в ім’я всіх богів, убити таку тварюку? І скільки часу воно просиділо в цій безодні? Чи самі богині запроторили його сюди? Чи воно щось охороняє?
Вона не озиралася — плила щодуху, відчуваючи, як чудовисько женеться слідом. Розуміючи, що не встигне вирватися, вона зібрала сили і створила бар'єр — міцну стіну з води, яку поставила між собою і звіром. Істота врізалася в неї, на мить оглушившись від удару.
Езміра викликла шквал морських мечів і кинула їх у очі змія. Коли чудовисько спробувало втекти від атаки, воно скрутилося вбік, врізавшись у скелясту стіну, і розколовши кілька велетенських брил, які повільно осідали на морське дно. Смертельно гострі морські мечі впилися в луску істоти, змусивши її відсахнутися від болю.
Тіло змія билося об воду, люто борсаючись і розбиваючи навколишні коралові утворення, що вистилали скелі.
Езміра знала, що це її останній шанс втекти, і її очі засяяли, коли вона зібрала всю свою силу. З бойовим криком вона випустила потужний імпульс енергії. Ударна хвиля відкинула змія вниз, туди, звідки він прийшов, і він випустив гучний рев, що пролунав всією прірвою.
Використавши залишки енергії, вона злетіла вгору. Сила її хвоста винесла її за межі ущелини, у відкриту воду і вгору, до поверхні.
Синюватий морок навколо поступився золотим променям — сонце просочувалося крізь воду згори. Останнім потужним поштовхом вона прорвалася на поверхню. Голова виринула в повітря, вода злітала навсібіч, як діаманти, волосся розметалося у повітрі, бризки летіли в усі боки.
Езміра задихалася, гарячково оглядаючи околиці, коли її погляд зупинився на невеликому острові вдалині, на сході. Вона поглянула вниз, але темрява води приховувала все, що було нижче її хвоста.
Чи так почувалися моряки, коли відчували, що вона переслідує їх?
З цією думкою вона не вагалася і попливла в напрямку острова. Тривога охопила її, коли вона усвідомила, що вперше в житті шукає притулку на суші, тікаючи від моря.