Страница 44 из 199
Дрейвін важко видихнув, усвідомивши жахливу правду: його батько відправляє його на самогубну місію. Це був ідеальний спосіб назавжди позбутися його.
— Ти з глузду з’їхав?! — гримнув Атлас.
— Забирайся звідси! Негайно! — гримнув у відповідь король Роу.
— Він твій
син
! — крикнув Атлас, і його голос відбився від стін. — Жодна жива душа не виживає після нападу «Нічного Привида». Це диво, що він вижив у перший раз, і ельфам пощастило, що вони прибули неушкодженими! А ти відправляєш одного зі своїх спадкоємців на безперспективну битву в морі.
У величезній залі запала важка тиша, коли відлуння стихло. Дрейвін намагався стримати язик, обдумуючи те, що йому збиралися наказати. Він знав — перемогти створіння з води неможливо. Його сила походила від полум’я.
— Якщо ми, як королівство, нарешті повалимо Блеквуда, то станемо найшанованішими і наймогутнішими в королівстві! Ти не віриш у Фенікса Лефайріну? — кинув виклик король своєму спадкоємцю.
— Я вірю — у кожного бога, що править цим світом. У Лефайрін я вірю. Але в
тебе
— ні. Ти прагнеш лише влади й слави. Не забувай: Айра не визнав тебе гідним своєї сили. Це нас він обрав. Мене й Дрейвіна.
Жорстока посмішка розпливлася на обличчі короля, коли він дивився на них обох. Дрейвін стиснув кулаки, дивлячись на це, намагаючись придушити полум'я, що танцювало на кінчиках його пальців.
— Ти забув, хто ти, Атласе, — спокійно сказав король. — Він не спадкоємець — ти ним є. І хоча
він
мій син, він також капітан мого морського флоту. Його обов'язок перед нашим королівством — позбавити нас будь-яких загроз.
Дрейвін став перед братом.
— Все гаразд, Атласе. Його рішення остаточне. Як і моє. — Він на мить замовк, відвівши погляд від брата і знову звернув увагу на короля. — Моя команда підготує кораблі, і ми вирушимо на світанку.
І, не давши нікому більше й слова мовити, Дрейвін рвучко розвернувся й вийшов із тронної зали, грюкнувши за собою важкими дверима — прямуючи назустріч власній загибелі.