Страница 43 из 199
— О, відвали.
— Я серйозно! — Атлас став поруч із ним. — Ти завжди був таким похмурим і бурхливим. Може, вона зацікавилася.
Дрейвін у відповідь закотив очі.
— І ти впевнений, що то не могла бути та жінка? Та, що загинула? — припустив Атлас.
Дрейвін замислився на мить — його думки повернулися до сцени з діркою в дні човна, де була її камера.
— Це не могла бути вона. Вона потонула ще до того, як судно остаточно пішло під воду. Їхні гармати прошили камеру наскрізь.
— Ну, тоді, можливо, це було везіння. Або Айра пильнував тебе, поки ти був за межами його території, — припустив брат.
— Цей покидьок ніколи не зробив для мене нічого, — скривився Дрейвін, і всі свічки в покоях раптово спалахнули яскравішим вогнем.
Атлас зітхнув і підійшов до Дрейвіна, обійнявши його за плечі.
— Як тільки корона перейде до мене, твої морські мандри закінчаться. — Він видихнув. — Боги, я так хотів здивувати тебе цією новиною, але, присягаюся, що кожного разу, коли бачу тебе, вогонь у твоїх очах стає все тьмянішим...
Дрейвін вирвався з обіймів брата.
— Про що ти говориш?
Атлас прочистив горло.
— Коли я буду коронований, хочу, щоб ти став моїм радником, Дреє. Так ми зможемо правити разом. Я стану першим носієм сили на троні Лефайріну — і не уявляю себе там без тебе поруч.
Дрейвін широко розплющив очі. Атлас хоче, щоб він був його радником? Він ніколи не бачив себе пов'язаним із короною, не кажучи вже про допомогу правителю в прийнятті рішень. Дрейвін руйнував усе, до чого торкався, і він ніколи не дозволить собі занапастити правління свого брата.
Щойно він відкрив рота, пролунав стукіт у двері.
— Заходьте, — пробурмотів Атлас.
Двері відчинилися, і в дверях з’явився вартовий, який глибоко вклонився.
— Принце Атласе, вас чекають у садах гості з Террани.
Атлас повернувся до Дрейвіна, піднявши брову, і на його обличчі з'явилася хитра посмішка.
— Настануть кращі дні, брате. А тепер, може, ти супроводиш мене, щоб розважити наших прекрасних гостей?
— Схоже, у мене немає вибору, — буркнув той.
Дрейвін без слів пішов за ним, але в думках він малював собі ті кращі дні, про які говорив брат, і пару крижаних блакитних очей, які не виходили з його голови.
Година монотонних розмов у саду була для Дрейвіна особистим пеклом. Настільки, що коли з’явилися вартові його батька, він відчув навіть дещицю полегшення.
— Капітане Дрейвіне, — мовив один із них.
Він і Атлас обмінялися промовистими поглядами, перш ніж обернутись до гвардійця.
Чоловік ледь стримував неспокій, дивлячись на їхні пильні погляди. Окремо вони викликали повагу, але коли стояли разом, їхня сила була відчутною.
— Ви хочете щось сказати? — запитав Атлас, піднявши брову.
— Король вимагає вашої негайної присутності в тронній залі, — відповів чоловік.
— Для чого? — запитав Дрейвін. — Ми були там лише кілька годин тому. Напевно, він...
— Напевно, у нього є причина, капітане, — перервав його вартовий. — Ваш король вимагає вашої присутності, і я тут, щоб забрати вас.
Дрейвін стиснув щелепи.
Атлас зробив крок до чоловіка.
— Він не тільки капітан, але й
принц
. Ти будеш розмовляти з моїм братом з повагою, незалежно від того, як до нього ставиться король. Він — член королівської родини. Дрейвін вищий за тебе в багатьох відношеннях, ти, нікчемний
гвардієць
.
Дрейвін знав, що захист брата, хоч і приємний, не надто виправданий — швидше за все, грубість вартового була наказом від самого короля.
— Гаразд. Вибачте, принце Атласе.
Атлас презирливо скривився.
— Вибачення адресоване не тому. Вчися краще. Ми зустрінемося з батьком у тронній залі, а ти можеш йти.
Він хотів обійти вартового, але той зупинив його.
— Він просить тільки капітана Дрейвіна.
Тінь навколо Атласа здригнулася — його очі стали каламутним виром сірої люті, коли він нахилився і глянув просто в очі вже наляканого вартового.
Навколо них зібрався натовп глядачів.
Атлас підняв руку, і тіні заскакали навколо його пальців, пульсуючи з долоні:
— Ти кажеш, що я не можу супроводжувати свого брата до трону, який одного дня належатиме мені?
— Звичайно, ні, принце, — заїкнувся чоловік.
— Тоді забирайся з моїх очей.
Атлас випростався, і темрява зникла з його долонь. Дрейвін спостерігав за цим з посмішкою, насолоджуючись видовищем разом з усіма іншими.
Чоловік відступаючи, ледь не спіткнувся об власні ноги.
Коли Атлас повернувся до Дрейвіна з широкою посмішкою, той випустив з себе глухий сміх.
— Це було необхідно?
— Те, що ти змирився з тим, як до тебе ставляться, не означає, що я маю робити те саме, — відповів Атлас, коли вони рушили в бік тронної зали.
Погляд Дрейвіна пом'якшав, бо він знав, що брат хоче як краще. Атлас завжди був захисником — особливо після того злощасного дня, коли полум’я вийшло з-під контролю.
Решту шляху вони пройшли мовчки, аж доки не дійшли до дверей.
Король Роу був далеко не радий бачити їх разом.
— Потрібен був тільки один з вас.
— Але ми обоє тут, — кинув виклик Атлас. — Що ти хочеш від Дрейвіна, батьку?
Король почервонів.
— Слідкуй за язиком,
хлопче
. Ти — спадкоємець.
Я
—
король
. Йдеться не про прохання до твого брата, а про наказ капітану мого флоту.
Дрейвін обійшов Атласа.
— Я можу чимось допомогти, батьку? — Він відчував розчарування Атласа, який стояв за його спиною.
— Прибули ельфійські великі роди з Сумнею, і принесли новини.
— І що це за новини? — втрутився Атлас.
Король вказав пухким, набряклим пальцем на свого спадкоємця.
— Ще одне слово — і я тебе виведу! — Потім перевів погляд на Дрейвіна. — Кілька миль у морі, між нашими королівствами, було помічено судно.
— Можливо, рибальське судно? — припустив Дрейвін.
— Ні. — На обличчі короля розпливлася злісна посмішка. — Вони сказали, що це
«
Нічний Привид»
Дрейвін здивовано підняв брови.
— І Блеквуд не рушив в атаку?
— Можливо, кораблів із Сумней було занадто багато, щоб він наважився кинути їм виклик, — розмірковував вголос Атлас.
Та Дрейвін знав — то не причина. Кракен міг потопити скільки завгодно суден, якщо б його господар захотів.
Він підвів погляд на короля.
— Що ви хочете від мене?
— Гадаю, ти вже знаєш, хлопче.