Привид під припливами

Глава 26

РОЗДІЛ 15

ДРЕЙВІН

У каміні кімнати Атласа потріскував вогонь, наповнюючи приміщення запахом палаючого кедру, а Дрейвін сидів на канапі, насолоджуючись тишею. Тепло мало б розігнати холод у його кістках, але ні новий одяг, ні вино в руці, ні навіть вогонь, що тече в його жилах, не змогли прогнати той крижаний холод, який пробігав хребтом щоразу, коли він згадував про неї. Про Езмі.

Атлас розвалився у високому кріслі навпроти нього, перекинувши одну ногу на іншу, з келихом вина в руці.

— То що, — промовив його брат, дивлячись на нього через край келиха. — Що

саме

сталося під час твоєї маленької подорожі? Я хочу знати всі подробиці. І сподіваюся, що деякі з них будуть пікантними. — Він підморгнув.

Тиша була остаточно зруйнована.

Дрейвін закотив очі.

— Ти — скалка в дупі.

Атлас розхрестив ноги і нахилився до нього ближче.

— Ну ж бо. Не може бути, що все було так погано. Я, звісно, дякую богам, що ти живий, але ж⁠...

— Окрім Каліпсо та Нейріси, які, здається, доклали всіх зусиль, аби затягти мене на саме дно, — урвав його Дрейвін.

— Сміливо так зневажливо відгукуватися про богинь, Дреє, — хмикнув Атлас, але, помітивши, що брат не розділив його насмішки, посерйознішав. Потер собі скроні. — Добре, серйозно. Розповідай.

Дрейвін видихнув і розповів йому все: про те, як вони вирушили в море на пошуки Мейрінісу, про жінку, яку зустрів у Якірній Пристані, і про бій, що розгорівся на палубі його корабля, щойно Блеквуд їх наздогнав. І зрештою — про велетенську істоту, утворену цілком із води, яка потопила його судно на дно. До кінця оповіді обличчя Атласа зблідло.

— Ти не жартував щодо кракена?! — вигукнув Атлас.

Дрейвін швидко заперечно похитав головою, не наважуючись зустріти його погляд.

— Я не можу знайти іншого пояснення тому, що бачив на власні очі. Екіпаж вважає, що це була аномальна хвиля, але я бачив, що це було насправді, перш ніж воно загасило моє полум'я. Щупальця вилазили по бортах корабля, здіймалися до неба — й обрушились.

— І ти сказав, що вони були зроблені з

води

? — перервав Атлас.

— Так.

— А екіпаж цього не бачив? — запитав його брат.

Дрейвін ковтнув, знаючи, яку реакцію викличе його зізнання:

— Я обернув на попіл канати, що тримали шлюпки. Вони впали у воду, ще до того як я встиг побачити, з чим ми маємо справу. Жоден не згадав про чудовисько Блеквуда. Лише хвиля без бурі.

— Ти

що

зробив?!

— Це було для того, щоб дати їм шанс вижити, — сказав Дрейвін, знизавши плечима. — А капітан повинен піти на дно разом зі своїм кораблем.

— Це повна дурня, Дреє, — гримнув Атлас. — Ти

принц

. Як твій майбутній король, я забороняю тобі робити такі дурниці знову. — Він ніколи не бачив Атласа таким серйозним. — Це диво, що ти не потонув! А що, як би ти не повернувся до Лефайріну?

Дрейвін не знав, як сказати братові, що йому, по суті, й не було до чого повертатися. Окрім нього. Батько відправив його на вірну смерть, і море здавалося йому ріднішим за власне королівство. Навіть попри те, як його полум’я ненавиділо воду.

Атлас видихнув.

— Та жінка, яку ти знайшов і яка шукала притулку… Вона потонула?

Дрейвін прочистив горло. Хвиля жалю прокотилася по ньому від думки про те, що він зачинив її в камері без будь-якої можливості втекти, коли вода почала заливати приміщення.

— Так. Вона просто шукала кращого життя — принаймні, так казала. Та все, що вона знайшла — це смерть на дні.

— Ти не можеш себе за це звинувачувати, Дреє, — запевнив його той. — Це не твоя провина.

Це не полегшило його душу — це він був винен у її загибелі в морі. Він винен у тому, що вона не мала шансу врятуватися на рятувальному човні разом з його екіпажем. Він хотів зробити щось хороше, хоч

раз у житті

. Щось більше, ніж те, чим завжди славився

Фенікс

— смерть, руйнування і загибель.

Він хотів принести комусь спокій. Хоча б один раз.

Дрейвін кинув погляд на розчинені двері, що вели до балкона з видом на Лефайрін. Завіси, зсунуті вбік, тріпотіли на вітрі, що залетів у кімнату.

— А хіба ні?

— Ні. І я не хочу, щоб ти відчував провину. Винен у цьому лише Сайріс Блеквуд і ніхто інший. — Атлас випустив кілька роздратованих подихів. — І те його підступне

чудовисько

, — додав він з риком.

— Можливо, ти правий, — збрехав він, знаючи, що завжди буде відчувати провину, так само як і за смерть матері.

Атлас відкинувся на спинку стільця, пильно дивлячись на Дрейвіна.

— Ти сказав батькові, що тебе винесло на уламки корабля. Це правда?

Він кивнув.

— Я знепритомнів, легені були повні води. Аж раптом опритомнів — і вирвав те, що мало мене вбити. Я б міг присягнутися, що почув голос… Немов хтось співав мені, повертаючи з того світу.

Удар видіння прийшов несподівано — він побачив себе розкиданим на уламках розтрощеного дерева, кашляв морською водою, а над ним схилилася пара крижаних блакитних очей. Але щойно зір прояснився — вони зникли. Його уява. Йому лише привиділося, що саме вона його врятувала.

Атлас засміявся.

— Дреє, ти випив трохи рому перед тим, як зазнав корабельної аварії? Або, може, вдарився головою.

Дрейвін дивився у вогонь, спостерігаючи, як полум'я мерехтить і горить.

— Ти віриш у сирен?

Його брат на мить завмер, але потім знову посміхнувся і зробив ковток вина.

— Ти питаєш, чи вірю я в привидів? Міфи та легенди? Мушу зізнатися, я люблю хороші історії. Зазвичай, коли їх розповідають п'яні моряки в тавернах, намагаючись виправдати, чому вони розбили корабель об скелі.

Дрейвін різко видихнув і похитав головою.

— Я серйозно.

— Я теж. — Атлас нахилився вперед, пильно дивлячись на нього. — Що? Ти думаєш,

сирена

врятувала тебе?

Він завагався, стиснувши пальці навколо келиха і занурившись глибше в диван.

— Не знаю.

— Ніхто не бачив і не чув їхнього співу з тих пір, як їх винищили кілька століть тому. — Атлас наспівував, ставлячи келих на чайний столик перед собою. — Припустимо, я вірю, що сирени не вимерли. Якщо в цих історіях є хоч крапля правди, вона б з’їла тебе. — Він голосно розреготався, драматично піднявши руку вгору. — Нажерлася б твоїм сонячним, солоним морським м’ясом.

— Якщо вона була сиреною, то я не знаю, чому вона мене не вбила, — зізнався Дрейвін.

Його брат пирхнув.

— Ну, може, їй сподобалося твоє личико.

Дрейвін презирливо скривився, встаючи з дивана.