Страница 40 из 199
Глава 25
РОЗДІЛ 14
ЕЗМІРА
Езміра вже кілька днів варилась у власних думках, її розум не переставав крутити усе, що вона дізналася, і ті безкінечні загадки, що раз за разом з’являлися перед нею. Її батько уникав її з часу їхньої сварки в його кабінеті.
Вона стояла на носі корабля, спостерігаючи, як хвилі з гуркотом розбиваються об корпус, коли чиясь рука лягла їй на плече, змусивши здригнутись. Езміра обернулася, ледь не шикнувши, коли її погляд зустрівся з поглядом Джака.
— Каліпсо! Ти ж знаєш, що не можна так підкрадатися, дурню.
— Ага. Але ж це ніколи не перестає бути смішним — побачити, як щось лякає тебе вперше, — піддражнив він.
— О, замовкни і повертайся до своєї воронячої ями.
— Воронячого
гнізда
, Езмі, — відрізав він зі сміхом.
Езміра махнула рукою, перш ніж знову повернути погляд на море.
— То вже деталі.
Джак сперся ліктями на поручні корабля і дивився на хвилі поруч із нею.
— Ти вже закінчила сумувати? Боже, я думав, без тебе тут нудно, але це майже гірше.
— Я просто дуже розчарована в ньому останнім часом, – прошепотіла вона, стискаючи губи.
— Ну, я завжди розчарований ним. І тобою. І екіпажем, але я все одно тут! Кожен клятий день… — Він повернувся обличчям до палуби і сперся на лікті, впиваючись поглядом у її профіль. — А я згадав
про тебе?
— Я не забарюся виштовхнути тебе за борт, Джаку.
— Ух. Прекрасна, безрозсудна морська жінка. — Він підморгнув, коли вона гнівно поглянула на нього. — Ти ж знаєш, що потім тобі доведеться мене рятувати, бо ти й дня не витримаєш, розмовляючи з кимось іншим на цьому кораблі.
— Ага, ну, мабуть, мені доведеться навчитися посміхатися і терпіти.
Джак зітхнув.
— Дай людині трохи поблажливості за те, що він не кинувся з тобою шукати скарби з першого слова. Ти ж знаєш — рано чи пізно він таки змусить нас повертати туди. Капітан просто не завжди вміє керувати гнівом. Він боявся тебе втратити, дізнавшись, що щось здатне тебе ослабити.
Вона сумно зітхнула, повернувшись до нього.
— Боявся втратити дочку чи зброю?
Джак закотив очі.
— Ти знаєш справжню відповідь на це питання. Великий капітан Блеквуд — страхіття для всіх королівств. І хоча його методи часто мене дратують, коли справа доходить до твоєї сили
…
Він любить тебе всім серцем. — Він зробив паузу. — А це, бляха, величезне здобуття.
Вони обоє засміялися, намагаючись розрядити атмосферу, але їхню веселість перервав звук кроків, що лунав ззаду. Коли вони обернулися, то побачили капітана. Його губи були стиснуті, але в очах блищала печаль.
— Езмі, — почав він, а потім повернувся до її друга. — Джаку, повертайся в гніздо. Сонце майже зайшло, і скоро стемніє.
— Ага, капітане, — відповів той, перетворившись на сову і злетівши на щоглу корабля, залишивши їх удвох вперше за кілька днів.
Езміра примружила очі, дивлячись на батька.
— Це було зовсім не потрібно.
— Я знаю, що ти, можливо, все ще злишся на мене, але нам потрібно поговорити. Є причина, чому я не хочу, щоб ти наближалася до Мейрінісу.
Вона схилила голову в розгубленості.
Сайріс кивнув підборіддям у бік корми корабля, розвернувся і повів її за собою через палубу до свого кабінету.
Зачинивши за собою двері, він сказав:
— Сідай за стіл, будь ласка.
— Чому? — запитала вона, піднявши брови.
— Це місце, де ти колись будеш сидіти, і я хочу тобі дещо показати.
Брови Езміри здивовано зійшлися. За мить він змахнув усі речі, що захаращували стіл, і показав їй збільшену копію оригінальної мапи Раймеллу — з Мейрінісом на ній.
— Батьку, це те саме, що я принесла тобі, тільки... більше.
— Вона відіграє ключову роль у тому, що я збираюся тобі розповісти. — Він зітхнув. — Я казав, що знайшов тебе немовлям на вулицях Лефайріну.
Вона засміялася.
— Ага. Ще й додав, що я добре згоджусь для обміну. — Вона відкинулась у кріслі й закинула ноги на стіл, схрестивши руки. — А коли настав момент мене «продати», твоє чорне серце не витримало.
Вона посміхнулася.
У його очах затримався смуток.
— Так, я багато років тобі це повторював. Але це неправда.
Езміра перестала посміхатися, а горло стиснулося від страху.
Сайріс різко вдихнув.
— Я знайшов тебе в Мейрінісі.
Вона прибрала ноги зі столу й різко подалася вперед, дивлячись на нього з відкритим ротом.
— Що
?!
— Пробач, Езміро. Пробач, що збрехав, але я зробив це, щоб захистити тебе.
Дзвін у вухах був оглушливим.
— Захистити від чого саме? Ти знайшов мене в морському королівстві і брехав мені все життя. Навіщо ти взагалі брехав?!
Вона відчувала, що якось пов'язана з королівством, з огляду на свою подобу сирени, але ніколи не думала, що коли-небудь була там фізично.
Причина його брехні стала їй зрозуміла за мить.
Сайріс Блеквуд був піратом —
самопроголошеним
королем
піратів
. Все, чого він хотів, — це влада над морями. Він був простим смертним, коли Мейрініс пішов під воду. Дев’ять століть тому… саме тоді, коли він «знайшов» її — приблизно тоді, коли він, за його ж словами, зазнав прокляття від самих Богинь Моря.
Принаймні так він казав.
— Ти... ти
викрав
мене. Правда? — Він здригнувся від її слів, а вона встала з-за столу. — Ти не знайшов мене на вулиці. Я не була дитиною, яку ти врятував від життя в бідності, хворобах і голоді. — Ця брехня була причиною її співчуття до дітей, які страждали в Лефайріні. — Мій «батько» викрав мене з моєї
справжньої
родини.
— Езміро, ні. Все не так, як ти думаєш. Все набагато складніше.
— Як?! — верескнула вона, коли шум хвиль навколо них став гучнішим. Її очі змінилися від раптового припливу гніву, а кігті витягнулися, впившись у дерев'яний стіл і розколовши його.
Паніка відбилася на його обличчі.
— Якщо ти тільки даси мені сказати...
Езміра підняла свою перетинчасту руку з кігтями і вказала на нього.
— Ти мав
століття
, щоб говорити. Тепер
моя
черга. — Вона обійшла стіл і оцінила чоловіка, якого називала батьком. — Давай переконаємося, що я все правильно зрозуміла, добре?
Його оніксові очі були прикуті до неї, не моргаючи.
Вона нахилила голову набік, як хижачка, але капітан не відступив.
— Ти не випадково знайшов дитину на вулицях королівства, ні... Ти точно знав, хто я, і тому взяв мене. Ти виховав мене як свою дочку і перетворив на свою особисту