Привид під припливами

Глава 23

РОЗДІЛ 12

ЕЗМІРА

Езміра ковзала течією, занурена в ритм моря. У безмежному просторі підводного світу вона відчувала — це її справжній дім. Але самотність душила. Іноді вона замислювалась: якби її рід не зник — чи захотіла б вона взагалі повертатись на «Нічного Привида»?

Підпливши до днища свого корабля, вона чіплялася кігтями за зовнішню стіну, використовуючи лише силу рук, аби витягти себе на поруччя, де вмостилася на деревині, а волосся спадало, прикриваючи майже оголені груди.

Палуба здавалася порожньою, екіпаж, ймовірно, був на нижніх рівнях, готуючись до дня в морі після нічної битви. Вона знову повернулася до хвиль, боячись зіткнутися з гнівом батька за те, що знову не виконала наказ.

— Езміра.

— Цицьки Каліпсо! — закричала вона, обернувшись у бік, звідки долинув голос.

Джак грізно дивився на неї з відстані кількох футів, недбало спершись на поручні. Його світло-каштанове волосся відбивало золоте тепло східного сонця.

З її вуст вирвалося роздратоване гарчання.

— Джаку. Хіба тобі, не слід бути на вахті в воронячому гнізді? Чи твоя лінь нарешті повністю знищила залишки користі?

Він розреготався.

— Ти в такій халепі, Езмі.

Вода стікала по її обличчю з мокрого волосся, а очі спалахнули.

— Ти ще не згадав про мапу, правда?

Він простягнув їй руку, поки вона перекидала хвіст через перила, і той розділився, перетворившись на стрункі ноги.

Джак не вагався, зняв куртку і накинув їй на плечі, як зазвичай. За мить вона сховала кайдани з велсініту в кишеню куртки.

— Ні. — Він нервово почухав потилицю. — Але повернення сюди без тебе розлютило його. — Джак потер скроні однією рукою, а іншою обійняв її за плечі. — А потім довелося сказати йому, що нам треба тебе рятувати… — Він тихо свиснув. — Удачі. Це все, що я можу сказати.

Вона презирливо скривилася.

— Ось саме тому я просила тебе цього не робити!

— Ну, я, можливо, проговорився, що ти втратила доступ до своїх сил...

Езміра зупинилася, роззявивши рота. Вона кинула погляд на друга, і його обличчя осяяло світло, коли він перевела погляд на неї.

— Ти.

Що

?!

Джак підняв брову.

— Чорт забирай. А як інакше я мав їх туди доправити?! Вони знають, що ти, ймовірно, впоралася б сама.

— Я не можу в це повірити, — прошепотіла вона, а її погляд потьмянів.

— Ти ж не можеш очікувати, що я буду брехати своєму капітанові про все. Я тримав мапу в таємниці. Цього було недостатньо? Його слово все ще вище за твоє, Езміра. Однак він здивував мене, коли дізнався про твій полон. Він здавався стурбованим.

Вона підвела на нього зморщені брови.

— Смішно. Ніщо не може мене зачепити.

— Ага, ну...

Вона стиснула щелепи, звузивши очі.

— Ну, що?

Він видихнув.

— Ну, тепер це трохи очевидно, принаймні для нас двох, що думка про свою непереможність — небезпечна ілюзія.

Вона вирвалася з обіймів і встромила палець йому в груди, витягнувши кіготь настільки, щоб пробити дірку в сорочці.

— Ти повинен був мене прикрити! Будь ласка, скажи, що ти не згадав про кайдани.

Джак відкрив рота, щоб заперечити, але в цей момент по кораблю пролунав гучний голос.

— Езмір

о!

Обоє здригнулися від голосу капітана.

— Ага, але важко прикривати когось, хто не розуміє інструкцій і не є першим у команді, — прошепотів Джак їй на вухо. — Він знає тільки, що тебе зачинили в камеру. Він не знає, як це сталося. Але ти мусиш

щось

йому сказати.

Вона повернулася в бік гучного голосу і побачила Сайріса, що стояв у дверях свого кабінету під кормою.

— Батько, — привіталася вона.

— Сюди. Негайно.

Він навіть не чекав відповіді, а обернувся і пішов до свого столу.

Езміра поглянула на Джака.

— Є шанс, що ти підеш зі мною?

— Мило, що ти думаєш, ніби я хочу померти.

Вона гримнула.

— Тьфу. І чому він так бурхливо реагує?

— Сайріс думав, що може тебе втратити. — Джак нахилився і прошепотів їй на вухо: — Пергамент у передній внутрішній кишені куртки, якщо знадобиться.

Езміра інстинктивно підняла руку, щоб доторкнутися до грудей, де була пришита кишеня, і мапа зашаруділа під тиском її дотику.

— Ти не дивився? — запитала вона, не відриваючи погляду від кабінету батька.

— Це не моя справа. Якби ти хотіла, щоб я знав, ти б мені сказала. Хоча я сподіваюся, що це варте того, у що ти сунеш свого носа.

Вона у відповідь лише гнівно видихнула.

Тісніше затягнувши куртку Джака, вона попрямувала до кабінету капітана. За нею лунали кроки друга, який прямував до воронячого гнізда на верху головної щогли корабля.

Езміра грюкнула дверима кабінету і кинулася до середини кімнати, де її батько знову дивився на неї гнівним поглядом, що пронизував її наскрізь. Схрестивши руки, вона тихо загарчала, дивлячись йому в очі.

— Твоя постійна непокора стає досить обтяжливою, Езміро. Іншого слова для твоєї поведінки в останні дні не підібрати. — На вустах батька з'явилася посмішка, і він відкинувся на спинку крісла. — Ти вже не хочеш бути першим помічником капітана?

Вона відвела погляд на підлогу, відмовляючись дивитися йому в очі.

— Так, добре, давай не забувати про справжню причину, чому я взагалі отримала цей титул.

Він примружив очі, дивлячись на неї.

— Можливо, ти права, і зміни необхідні.

Езміра стиснула щелепи, розуміючи, що він ніколи не понизить її в посаді. Це була лише гра в силу, демонстрація того, що він завжди залишається головним, навіть якщо вся влада в її руках.

— Тепер скажи мені. Яке покарання підійде для дочки і першого помічника? Яка з тебе користь, якщо ти порушуєш накази і потрапляєш у полон? — запитав він, задумливо почісуючи бороду. — Ти мала підкорити силою примусу принца в Якірній Пристані, прочитати його думки і позбутися його. Аж раптом нам довелося їхати тебе

рятувати

? — Його дихання стало важким, а голос підвищився. — Що, в біса, сталося?!

Покарання

. Як покарати істоту, яка вже відчуває себе в пастці і самотньою? Вона знала, що єдиний спосіб виправити ситуацію — і уникнути пониження в званні — це зіграти єдину карту, яка у неї була.

І вона ненавиділа кожну секунду цього.

Езміра схрестила руки за спиною і підійшла до його столу, сказавши:

— Я думаю, ти зрозумієш, що покарання не буде необхідним, коли ти побачиш причину моєї

непокори

, як ти це любиш називати.