Страница 33 из 199
Ні, цього не могло бути. Навіть якщо жінка володіла магією, кайдани залишалися замкненими на її зап’ястях, коли корабель почав тонути.
Дрейвін стис щелепи і кинувся назад до дверей. Він підпалив усе, що на борту ще могло горіти. Палюче помаранчеве сяйво затанцювало на стінах, чорний дим піднявся до неба.
— Дрей, швидше! — крикнув Сем, кашляючи в диму. Решта екіпажу також кричали.
Оглушливий гуркіт заповнив його вуха, і він встиг обернутися, щоб побачити величезну хвилю, що здіймалася з глибин і височіла над кораблем, наче створена гнівом самих Богинь Моря.
Тільки... це була зовсім не хвиля. Він кілька разів моргнув, щоб позбутися солоної води, що потрапила в очі, але картина перед ним не змінилася.
Якби не полум'я, що охопило корабель, Дрейвін не зміг би побачити, що на них напало.
Океан здригнувся. Із темної безодні виринуло щось набагато жахливіше, ніж він коли-небудь уявляв. З безодні виринуло колосальне легендарне створіння —
кракен
, але не такий, про якого він чув у морських оповідках. Ця потвора була не з плоті та кісток, а з самої води, її величезні щупальця кружляли та обвивали корабель.
Ні... Це не може бути правдою.
Рев океану заглушив крики жаху екіпажу, коли щупальця кракена обвили корабель, немов мали тілесну форму. Дрейвін відсахнувся, вхопившись за поруччя, його розум захитався під вагою неможливого, а недовіра стисла горло сталевим кільцем.
Він обернувся до інших і побачив у їхніх очах лише страх, коли вони побачили те саме.
Панував хаос, і він знав, що не встигне дістатися до шлюпок, щоб приєднатися до інших. Але він не міг дозволити їм потонути разом з ним.
Одним лише кивком підборіддя він наказав своїй магії — і мотузка, що тримала шлюпку прив’язаною до корабля, спалахнула, миттєво зотлівавши, й човен зірвався вниз, падаючи у розбурхане море. Їхні крики розітнулися над ревом бурі й полум’я, але він тримався надії, що встиг дати їм шанс урятуватись.
З оглушливим стогоном, деревина корабля розкололася під тиском щупалець кракена, які безжально стискали і розчавлювали корпус судна, наче він був зроблений з простого деревного сміття.
Водяна постать кракена звивалася і корчилася, втілюючи гнів океану. Дрейвін розтулив рота, спостерігаючи, як розбурхані хвилі поглинають його корабель. Його полум’я згасло, й темрява знову обійняла все довкола. Недовіра поступилася похмурому усвідомленню. Він випустив тремтячий подих — ні він, ні його вогонь уже нічого не могли вдіяти, щоб зупинити те, що відбувалося.
Не маючи іншого вибору, він міцно вчепився в поруччя, готуючись прийняти останній удар водяної потвори — і піти на дно разом зі своїм домом, як і личить справжньому капітанові.
Один із гігантських щупальців із гуркотом обрушився на корабель, розтрощивши залишки поруччя і палуби. Судно сильно хитнулося, і деревина тріснула, коли вода хлинула через борти. З гучним стогоном корпус не витримав навантаження і проломився, а щогла зламалася, як гілка, і впала в море, перетворившись на клубок мотузок і полотна.
А потім, з останнім тремтінням, корабель підкорився обіймам моря. Крик поразки Дрейвіна заглушили хвилі, що заливали йому горло.
За лічені хвилини «Одіссея» з жалісним стогоном занурилась під хвилі, зникнувши в темних глибинах і потягнувши його за собою.