Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 32 из 199

Глава 21

РОЗДІЛ 10

ДРЕЙВІН

Кров обох екіпажів заливала палубу під черевиками Дрейвіна. Його люди ледве трималися проти безжальної хвилі піратів, що проривалися крізь них.

Він не був упевнений, скільки ще протримається його екіпаж. Тіла накопичувалися, виснаження давалося взнаки, оскільки вони зазнали нападу посеред ночі. До біса накази Блеквуда — його люди вже зустрічали передчасну смерть. Він не дозволить решті загинути, не виклавши всіх сил.

Занадто багато його людей відступали — стрій розпадався. Світ ніби сповільнився, коли він побачив, як один з них падає — лезо шаблі пронизує живіт, очі моряка розширюються від шоку. Іншого притисли до щогли, і меч, спіймавши місячне світло, ковзнув по горлу, розтинаючи плоть і кістку.

Раптова, жорстока лють спалахнула в його грудях.

Дрейвін міцно стиснув руків'я меча, а полум’я палало під його шкірою. Він заплющив очі на пів подиху — й відпустив свою силу.

Вогонь заграв на його пальцях, поповз угору по руках, мов голодні змії. І тільки-но він подумав — вороги на його кораблі спалахнули. Вони заволали в жаху, катаючись по залитій кров’ю палубі, даремно намагаючись загасити себе.

Екіпаж «Нічного Привида» почав відступати, і хвиля гордості здійнялася в грудях Дрейвіна, коли пірати один за одним кидались за борт, щоб урятуватись від полум’я. Він проклинав себе за те, що не використав своє полум'я раніше, але не хотів ризикувати, що Блеквуд викличе свою тварюку. Палуба «Одіссеї» світилась жаром, повітря було насичене димом, вогонь поглинав дошки й тіла, зривався догори по подертих вітрилах… Але щось було не так.

Сем вибіг до нього, вкритий попелом і кров’ю, якраз коли вони обоє побачили, як пірати піднімаються на палубу свого корабля і стають поруч із капітаном, всі з однаковою тріумфальною посмішкою на обличчях.

Серце Дрейвіна забилося в грудях від цього видовища.

Чорт

. Він що, щойно прирік їх усіх?

І тоді море здійнялося з усіх боків «Одіссеї», хвилі билися об корпус, речі летіли по всій палубі. Погляд Дрейвіна кинувся на безлюдне кермо, яке шалено крутилося, борючись із невблаганними хвилями.

— Сем! — прокричав він, перекриваючи шум моря, перестрибуючи через тіла і піднімаючись сходами, що вели на корму.

Добравшись до місця, Дрейвін щосили вхопився за штурвал, напружуючи м'язи, щоб протистояти тязі, поки «Одіссея» продовжувала кидатися в безхмарній бурі.

Команда в паніці, бігала і кричала один на одного, намагаючись врятувати все, що могли, коли хвилі розбивалися об правий борт.

Короткі команди Дрейвіна заглушали сильний вітер і шум хвиль.

— Дрей!

Він оглянув палубу і побачив Сема, який піднімався сходами, щоб дістатися до нього, тримаючись за поручні з усіх сил.

Сем дістався до Дрейвіна.

— Звідки, в біса, взялася ця буря?!

Дрейвін поглянув у бік «Нічного Привида» і зрозумів, що корабель вже віддалився від них. Весь екіпаж все ще був на палубі,

дивився і чека

в

.

— Це взагалі буря?! — крикнув Дрейвін у відповідь. — У небі ж немає жодної хмаринки. Що може бути причиною такого?!

Він розгублено озирнувся в усі боки. Це було найдивніше, що він коли-небудь бачив. Море... далекі води були спокійними, але навколо корабля панував хаос, ніби сам океан намагався затягнути їх на дно.

Велика хвиля обрушилася на палубу, кинувши екіпаж на протилежний поручень, а декого винесло за борт, і їхні крики лунали в повітрі.

— Святі боги, — прошепотів він.

— У тебе є накази, капітане?! — запитав Сем, перекрикуючи шум.

Дрейвін зітхнув, серце забилося так, ніби ось-ось вискочить з грудей.

— До шлюпок! — ледве чутно промовив він.

— Капітане?!

— До шлюпок, Сем! Швидше! — ревнув він, пробігаючи повз нього і спускаючись сходами. Сем наздогнав його за мить, і вони обоє допомагали впалим морякам підвестися на ноги, коли їх продовжували кидати з боку в бік бурхливі хвилі.

— До шлюпок! — кричали вони, і всі побігли відв'язувати маленькі човни від бортів «Одіссеї».

Тоді до них підбіг Томмі.

— Де дівчина? Це робота тварюки Блеквуда!

Дрейвін широко розплющив очі, раптова паніка охопила його, і він кинув погляд на сходи, де вже лилася морська вода.

— Чорт! — вигукнув він і кинувся назад до Сема. — Я зараз повернуся. Переконайся, що всі сіли на човни!

— Дрейвін, не смій, блядь!

— Вона потоне! Я посадив її туди, щоб налякати, Сем. Це не мало бути смертним вироком!

Дрейвін не слухав криків Сема, стрибнув зі сходів і пробіг кухнею та бункерами, щоб дістатися до останніх сходів, де камери, здавалося, були повністю затоплені водою.

— Боже мій! — вигукнув він, збігаючи скільки міг, а потім, різко вдихнувши, пірнув у затоплену кімнату.

Дрейвін пробирався крізь воду, ледь бачачи що-небудь у темряві. Він уже задихався, коли дістався до її камери і виявив величезну дірку в борту корабля — Езмі ніде не було видно.

Чорт.

Гармати.

Горло стиснулося, і його охопило нудотне відчуття від думки, що вона потонула через нього.

Добравшись до сходів камери, Дрейвін випустив повітря з легенів. Капітанський мундир, мокрий і важкий, липнув до тіла, обтяжуючи кожен рух, коли він щодуху мчав назад на палубу.

Головна палуба була порожньою, лише мертві тіла вкривали її, а корабель Блеквуда вже відпливав — майже за милю. Останні шлюпки саме спускались у розбурхане море, коли його погляд перехрестився з очима Сема.

— Чекай! — наказав він. — Дрей, сюди!

Дрейвін рушив до них, але раптом обернувся і побіг до свого кабінету.

— Чорт. Мапа, — пробурмотів він, біжучи щодуху.

Увірвавшись до кабінету, він опинився по коліна у воді. Він шалено перегортав усе на столі, де зберігали місяці досліджень загубленого королівства, — аж поки не збагнув, що найважливіший пергамент зник.

Мапа королівства і місця, де воно колись було.

— Проклятий Айра! — заревів він, підхопивши свічник і кинувши його через кімнату.

У його пам'яті сплив образ жінки, яка напередодні ввечері підійшла до нього в таверні —

піратській

таверні

— і попросила притулку, а потім зрадила своє слово і, коли він відвернувся, почала обшукувати його речі.

І згодом її реакція на кайдани з велсініту.

Вони майже змусили її впасти на коліна, але на звичайну смертну вони б не подіяли.

— Це неможливо, — прошепотів він, оглядаючись навкруги.