Привид під припливами

Глава 20

РОЗДІЛ 9

ЕЗМІРА

Палуба над головою була охоплена бурею насильства.

З темного, вологого черева корабля Езміра посміхалася, слухаючи все це — стукіт чобіт об дерево, брязкіт сталі, різкі постріли.

Вона смикала за іржаві завіси ґрат, прикручених до дерев’яних балок, але ті не піддавалися. Сирена в ній шаленіла. Езміра не мала гнити тут, поки нагорі ллється кров. Вона викручувала зап’ястки, кайдани вгризались у вже здерту шкіру, поки вона боролась, щоби звільнитися.

У полум’ї ліхтаря, що гойдався на стіні, промайнув тіньовий відблиск. За ним — ледь чутний змах крил, а тоді тихий стукіт чобіт по сходах, що вели вниз, до камери.

Джак.

Слава богам.

— Ти ж не думала, що я залишу тебе гнити, красуне? — Він увійшов у м'яке світло ліхтаря.

— Цицьки Каліпсо, нарешті, чорт забирай, — пробурмотіла вона, стискаючи пальці навколо ґрат і дивлячись на його дратівливу посмішку.

Його усмішка майнула в темряві, поки він жонглював ключем між пальцями, золотаві очі блищали розвагою.

— Треба було дати тобі трохи попотіти. — Він знизав плечима. — Це формує характер.

— Відкрий ці кляті ґрати, перш ніж я загартую характер, вирвавши тобі очі.

Тихо посміхнувшись, він вставив найбільший іржавий ключ у замок і повернув його, доки не почувся клацання.

— Знайшов це на його столі в кабінеті, — зізнався він.

Двері камери зі скрипом відчинилися, і вона миттєво виставила зап’ястки йому просто в руки, перш ніж він устиг щось сказати.

— Швидше! — закричала вона, відчайдушно намагаючись зняти кайдани і повернути собі магію.

Очі Джака спалахнули, і він почав гарячково перебирати ключі, вставляючи один за одним у замок, аж поки нарешті не пролунало клацання — і кайдани впали на підлогу з глухим

дзенькотом

.

У ту мить, коли вони впали з її зап'ясть, вона різко вдихнула, відчувши, як її наповнює сила. Вона прорвалася жилами, як удар блискавки — жорстокий, шалений, вирвавшись із грудей до кінчиків кігтів. Вона вхопилася за іржаві ґрати, щоб не впасти на коліна. Джак дивився на неї з тривогою — вираз, якого вона ніколи не бачила на його обличчі. Принаймні не по відношенню до неї.

— Як ти сказала, це називається? Велсініт? — Він зморщив брови, вимовляючи це слово, і примружив очі, дивлячись на дивний метал, схожий на камінь.

— Ага, — відповіла вона, піднімаючи кайдани з підлоги. — І вони йдуть з нами.

Вони ледь зробили крок до сходів, як кімната вибухнула.

БУМ.

Гарматна куля прорвала корпус, розкидавши по камері уламки дерева, вугілля та дим. Вибух вибив їх з рівноваги, і вони обоє полетіли в камеру, коли під ними провалилася підлога. Корабель заскрипів, коли «Нічний Привид» розірвав його на шматки, і вода хлинула крізь розбитий корпус.

— Зараз є тільки один вихід, красуне, — крикнув він, перекрикуючи шум води.

— Я знаю. — відказала вона, витягуючи зі складок сукні пергамент і простягаючи йому. — Це може бути відповіддю на всі наші запитання. Віднеси на наш корабель, але

не

віддавай Сайрісу. Тримай при собі, доки я не повернусь. Зрозумів?

Джак випустив роздратований подих, але врешті-решт кивнув.

— Забирайся звідси, поки ще можеш, — наказала вона загрозливим голосом, а її очі блискали крижаним світлом.

— Побачимося на тому боці.

Джак підморгнув і перетворився на сову, тримаючи пергамент у пазурах. Кілька разів махнувши крилами, він злетів сходами вгору і зник з її поля зору.

Езміра кілька секунд стояла нерухомо, даючи йому час втекти з нижніх рівнів, а потім рушила крізь воду до дверей своєї камери.

Вона потягнулася до сили, приймаючи її повернення. Її нігті видовжилися в пазурі, між пальцями натягнулися перетинки, і темний трюм спалахнув бірюзовим світлом. Вона різко вдихнула, і солоний запах моря приємно поколював ніс, коли магія відгукнулася на її поклик.

І тоді корабель почав тремтіти.