Привид під припливами

— Що це, в біса, таке?! — гаркнула вона, борсаючись у його руках. Паніка, справжня паніка, охопила її вперше в житті.

— Оскільки тобі не до вподоби та комірчина, в якій ти ночувала, доведеться перевести тебе нижче, — прошепотів він їй у вухо. Від цього по спині пішли мурахи. — Ти виглядаєш, як людина, але обережність ніколи не завадить. Ці кайдани — задля безпеки.

Езміра презирливо скривилася, намагаючись вирватися з його обіймів.

— Запевняю тебе, я людина. — Слова вирвалися з її горла.

— Тоді ці кайдани діють як і всі інші.

Дрейвін нахилився й без жодного зусилля підхопив її на плече, після чого рушив крізь свій кабінет, вийшов за двері, перетнув палубу й зійшов униз по сходах — не звертаючи уваги на те, що тягнув її за собою. Вони пройшли повз сплячих членів екіпажу, хоча вона була впевнена, що розбудила їх усіх, бо весь час билася, кусалася і кричала, поки не потрапила до камер.

Увійшовши до в’язниці, він порився в кишені, витягнув ключі й відчинив єдині двері до камери, жбурнувши її всередину, не зважаючи на її спроби вирватися з його рук.

Езміра не відчувала своєї сили — в ній не залишилося ні краплі. Вона відчувала себе абсолютно смертною — виснаженою і слабкою.

Металеві грати камери зачинилися перед її обличчям, і вона вчепилася в них пальцями, дивлячись в очі Дрейвіну і важко дихаючи від люті.

— Так ти поводишся з жінками на своєму кораблі? — Слова виривалися з її вуст, наче отрута, і вона уявила, як вириває його гарненькі оченята з черепа.

— Ні, Езмі. Так ми поводимося

з в'язнями

. І доки ти не даси мені правдивої відповіді, ти залишишся тут. Я не можу дозволити тобі нишпорити по кораблю вночі, якщо ти навіть не спромоглася сказати мені й слова правди, при тому що я з першого дня ставився до тебе з добротою. З добротою, яку ніхто інший тобі не дарував.

— Не вимовляй моє ім'я так, ніби воно має над мною владу, принц Дрейвін Роу.

Він стиснув щелепи, а вона загрозливо посміхнулася йому з-за ґрат.

Погляд Езміри опустився на кайдани, закріплені на її зап'ястях. Вони були дивного вигляду: мали сріблястий блиск, але на поверхні були викарбувані червоні тріщини, що нагадували павутиння.

— Вони зроблені з велсініту, — зізнався Дрейвін, дивлячись на неї. — Це єдині, що були в мене у кабінеті, і хоча вони нешкідливі для людей, але дуже незручні. Вибач, це все, що в мене було.

Велсініт?! Що, в біса, таке велсініт?

Езміра прочистила горло.

— Ага, вони жахливі. — Вона просунула руки крізь ґрати. — Випусти мене.

Він підняв брову.

— Гадаю, ти пропустила важливе слово, люба.

— Випусти мене... Капітане? — додала вона, роздратована.

— Я думав, що тут має бути слово «будь ласка».

Езміра зціпила зуби, терпіння вичерпувалося.

— Будь ласка

, випусти мене, принц і капітане Дрейвін Роу, з цих велсінітових пут.

Він коротко засміявся.

— Ні за що. Ти виявилася більш клопіткою, ніж я очікував.

Дрейвін сховав ключі в кишеню.

— Завтра зранку я прийду перевірити тебе. Можливо, до того часу ти вирішиш співпрацювати — тоді тобі не доведеться сидіти тут аж до наступного порту.

Він відвернувся від неї, але її слова зупинили його.

— А що з моєю дорогою до шибениці?

— Побачимо, — відповів він, не обертаючись, і зник угорі сходами.

Езміра зашипіла йому вслід і шалено смикнула зап’ястями, намагаючись хоч якось вивільнитися з кайданів.

Велсініт

. Вона ніколи не чула про таке. Як він діє? Її магія… зникла. Її зв’язок із морем було безжально обірвано, і вона ніби задихалась.

Горло стиснулося, і вона заперечно похитала головою.

Боги,

чи так це відчувається? Бути такою виснаженою, слабкою і...

безсилою.

Вона втратила орієнтацію, не розуміючи, чи це наслідок кайданів, чи її наростаючої паніки.

Езміра вже збиралася зламати зап'ястя, щоб вирватися, коли звук крил заповнив її камеру. Вона глянула вгору крізь ґрати і побачила Джака, який стояв перед нею в людській подобі.

— Що, в ім'я всіх богів, з тобою сталося?! — прошепотів він. — Я бачив, як ти зайшла до його кабінету, а він пішов за тобою. Бачив, як він витягнув тебе в кайданах, але подумав, що ти просто граєшся з ним, чекаючи кращого моменту для удару. — Він схрестив руки, дивлячись на неї з суворим виразом обличчя. — Ти все ще в кайданах?!

Вона ледь не кинулася на двері камери.

— Зніми з мене цю кляту річ! — вирвалися з її вуст слова, і вона просунула скуті зап’ястя крізь ґрати.

Джак широко розплющив очі.

— Боже мій, Езмі... — Він підійшов, щоб схопити кам'яний метал, і зашипів, коли його шкіра торкнулася його. — З чого це, в біса, зроблено?

— Він сказав, що вони зроблені з велсініту. Що б це не було. Вони повністю вичерпали мою силу за лічені секунди… ніби я тепер…

— Смертна, — закінчив він за неї, і вона лише змогла кивнути головою.

— Як щось може позбавити сили? — запитав він, відступивши від неї на крок і з жахом розтуливши губи.

— Я не маю уявлення, — зізналася вона, важко дихаючи.

Джак ударив ногою по гратам, але гучний

дзвін

ледь було чутно. Вони разом тягнули, смикали, намагались зірвати двері з петель — марно. Навіть якби їм вдалося відчинити камеру, залишалась проблема кайданів.

— Його кишеня, — прошепотіла вона, і Джак зустрів її погляд.

— Дрейвін забрав ключі з собою, коли піднявся нагору.

— Нам потрібна допомога, Езмі...

— Ні…

Ні

. Ні, не потрібна. — Думка про те, що батько знайде її такою, змушувала її хотіти вилізти з власної шкіри. — Просто дістань ці кляті ключі і визволи мене, щоб я могла потопити цей клятий корабель.

Він зробив нерішучий крок назад, не відриваючи від неї погляду.

Езміра зрозуміла, що він не підкориться їй.

— Джаку... Не смій приводити сюди мого батька.

— Добре, що я пішов за тобою, красуне. Пробач мені, добре?

— Джаку, зачекай! — закричала вона, простягаючи руки крізь ґрати.

Але вона була занадто повільною.

Джак миттю перетворився на сову і злетів сходами, зникнувши з її поля зору і залишивши її в темряві.

Безсилою і самотньою.