Страница 27 из 199
— Я перевірив її каюту, щоб переконатися, що вона не пішла, але
, звичайно,
вона пішла. Я обійшов всю палубу, спустився вниз до екіпажу, навіть розбудив Томмі, щоб дізнатися, чи не чув він її або не бачив, але нічого. Вона небезпечна, капітане, і я їй не довіряю. Ти взяв на борт жінку з найвідомішого притулку піратів і злочинців, повіривши її жалісній історії про те, що вона хоче кращого життя. Це була брехня. Вона щось замислила, і ми мусимо її знайти.
Езміра сіпнулась у гримасі — в горлі палахкотів гнів, щойно вона почула, як він говорить про обшуки корабля. Перший помічник був проблемою, і ставало цілком зрозуміло, що вона ніколи не зможе залишитися наодинці з капітаном, коли Семвелл постійно крутився поруч. Вона повинна вбити його раніше, ніж планувала.
— Езмі десь тут. Ми посеред моря, Сем. Куди вона могла піти? Ти, мабуть, просто її пропустив. Я не зовсім розумію, чому ти так сильно переймаєшся нею, знаючи її лише кілька годин. Вона тобі нічого не зробила.
Її погляд знову повернувся до Семвелла, який втупився в свої ноги.
— Це просто відчуття, Дрей. Ти не відчуваєш дискомфорту в її присутності? Ти цього не
відчуваєш
?
Куточки її губ злісно викривилися.
— Що саме відчуваєш?
Перший помічник випустив повітря з легенів.
— Я навіть не знаю, як це описати.
Дрейвін засміявся.
— Мені здається, ти, мабуть, занадто багато читав байок про жінок на кораблях.
Він презирливо скривився.
— Я не вірю в це лайно. У будь-якому разі, будь обережний. Ми не знаємо, на що вона здатна. Ти впевнений, що вона не ельфійка? Може, вона грає з твоїм розумом.
— Вона беззбройна жінка на кораблі, повним чоловіків, яких вона не знає. Я розмовляв із Томмі, і вона йому подобається. Навіть дуже. — Згадка про схвалення Томмі змінила її злісну посмішку на набагато м’якшу. Вона не зовсім розуміла, чому це для неї так важливо. — Можливо, їй просто не хотілося сидіти в тій комірчині, яку ми дали їй за кімнату, і вона вирішила прогулятися. Вона з’явиться. Іди спати, Сем.
— Як скажеш,
ваша високість
, — глузливо сказав Семвелл.
— Та годі тобі, — сказав Дрейвін, ледь приховуючи посмішку.
Езміра зморщила брови, дивлячись на їхню легку балаканину після суперечки, що відбулася лише кілька секунд тому.
Його друг повернувся, але потім кинув через плече:
— А ти чому не спиш?
— Просто хотів дещо перевірити. Я скоро повернуся.
Сказавши це, Семвелл зробив останні кроки з кімнати і зачинив за собою двері.
Погляд Езміри перейшов на Дрейвіна — він знову схилився над столом, здавалося, цілком спокійно. Але тишу раптом прорізав його голос:
— Є якась особлива причина, чому ти так пізно ввечері в моєму особистому кабінеті, міс Езмі?
Вона здригнулася від несподіванки, наче її вдарила блискавка. Він жодного разу не поглянув у її бік, і навіть зараз його очі залишалися прикутими до речей на столі. Вона не рухалася — навіть затамувала подих, сподіваючись, що він помилився.
— У мене немає цілої ночі, люба. Виходь із тіні. Ти знаєш, хто я, а отже, знаєш і про мого брата. Я все життя провів у тіні. Ти не можеш сховатися від мене.
Наче в підтвердження його слів, полум’я свічок спалахнуло яскравіше, заливаючи майже всю кімнату теплим світлом. Вона змусила свою шкіру повернутись до нормального вигляду, перш ніж він побачить справжнє — і зрозуміє все.
Зі стиснутими губами і руками за спиною, вона нерішуче вийшла в центр кімнати.
— Коли ти зрозумів?
Дрейвін тихо засміявся.
— У ту мить, коли зайшов до кімнати. А тепер ти відповіси на моє запитання, чому ти без нагляду в моєму особистому кабінеті?
Краще й не могло бути. Нарешті вона залишилася наодинці з принцом.
— І все ж ти не здав мене своєму вірному песику. Чому? — кинула вона виклик.
— Не став мені запитання, щоб уникнути відповіді на те, про що я вже двічі тебе запитував. — Його голос випромінював таку владність, що зазвичай змусила б її вирвати йому очі. Вона не знала, чому не могла змусити себе це зробити.
Езміра посміхнулася, але розвага зникала з його обличчя.
— Вийшла на прогулянку і відволіклася. Мабуть, заблукала. — Останні два слова вона вимовила повільно.
— Ти — неприємність, міс Езмі.
— Ти це відчуваєш, але не слухаєш свого друга. Чому?
Дрейвін відкинувся на спинку стільця, склав руки за головою і неквапливо оглянув її.
— Можливо, я люблю неприємності. Вони роблять життя цікавішим. Але, поки ти тут, я мушу знати правду. Чому ти насправді прийшла на мій корабель?
Її шкіра запалала під його поглядом.
— Хіба безпечний перехід уже не звучить переконливо? Лише через те, що я стала трохи допитливою, капітане?
— Я не зовсім впевнений, що коли-небудь повністю вірив, що це було твоєю метою.
Езміра тихо засміялася, в її сміху відчувалася легка загроза.
— Ти
дійсно
любиш неприємності, принце.
Він видав звук, що був наполовину сміхом, наполовину глузуванням.
— Принц — це мій брат. Я вже казав тобі, я капітан.
— Але ти ж також принц.
— Тільки в очах деяких людей. — Дрейвін встав із місця і почав обходити її. З кожним кроком він наближався все ближче, поки його подих не торкнувся її носа. Нарешті він зупинився перед нею. Його бурштинові очі палали, мов вогонь. — Скажи мені правду. Я не терпітиму більше брехні з твоїх гарних вуст.
Вона різко вдихнула, проклинаючи себе за те, що він помітив це. Він знову рушив — цього разу позаду неї. Але вона впізнавала цей танець хижака. Усі її інстинкти загострились, вона приготувалася до нападу.
Дрібні волоски на її руках встали дибки, і вона насторожилася, коли він замовк за її спиною.
— А якщо я не маю правильної відповіді? — запитала вона, відводячи погляд і готуючись до атаки.
Все, що їй потрібно було зробити, — це змусити його поглянути їй в очі, і вона зможе підкорити його. Спів сирени вже почав вириватися з горла.
Дрейвін нахилив губи до її вуха.
— Тоді, боюся, єдине, що чекає на тебе в Лефайріні, — це шибениця, люба.
Езміра кинулася вперед, але він був швидшим. Холод залізних кайданів защемів її зап’ястя ще до того, як вона встигла кліпнути. Вона зашипіла.
Її охопив жах.
Щось вирвало з неї силу — вона не могла змінити очі, не могла випустити кігті, не відчувала зв’язку з морем під кораблем. Її горло стислося, очі металися в пошуках рятівного шляху — вона знову й знову намагалася викликати магію, але даремно.