Привид під припливами

Глава 18

РОЗДІЛ 7

ЕЗМІРА

Здавалося, що минули цілі години, поки Езміра неспокійно лежала на жалюгідній подобі ліжка, втупившись у стелю, обмірковуючи свій наступний крок.

Вона мала б знати, що її спроба спокусити його не спрацює — Дрейвін був

принцом

, до того ж надзвичайно привабливим. Ймовірно, на його повернення додому чекало кілька жінок. Йому ніколи не доведеться платити за жіночу компанію, коли вони постійно кидаються йому до ніг.

Езміра гнівно видихнула, а її думки металися, шукаючи відповіді, яких її батько ніколи не дасть — про загублене королівство і богинь, яких воно колись славило.

Все, що вона знала про Каліпсо і Нейрісу, — це те, що вони зникли з людських переказів ще до її народження, коли їхня імперія потонула у власному морі. Вона чула про них лише уривки шепотів, коли зупинялась у портах — і то надзвичайно рідко. Щоразу, коли вона запитувала батька про богинь, той лише відповідав, що вони залишили цей світ, зрадивши створінь, яких породили… створінь, до яких належала і вона.

Езміра знала, що Сайріс не був її справжнім батьком, але він виховував її з самого дитинства. Це лишало в її душі безліч порожніх, неозначених місць.

Іноді, коли її екіпаж спав, вона сиділа на носі «Нічного Привида» і уявляла, яким би був світ, якби знайшли богинь-близнючок. Можливо, вони не змінили б нічого в світі людей на суші. Але як щодо жінки, чиє існування було нерозривно пов’язане з морем? Жінки, яка пливла в унісон з хвилями, вічно — в товщі вод, серед підводних течій.

Та вона вже давно прийняла сувору правду: навряд чи колись це дізнається.

Сирени-перевертні, за переказами, вимерли після того, як їх винищили люди — одразу після загибелі їхньої справжньої домівки. І навіть тоді опис їх у легендах Раймеллу не був ідентичним самій Езмірі — хоча вони все ще могли перетворюватися і ходити по суші, їхній спів можна було використовувати тільки в морі, і все, що він робив, — це заманював до них чоловіків. Вони не могли маніпулювати розумом так, як вона одним поглядом. Вони також не володіли силою контролювати припливи і відпливи, їхня шкіра не маскувалася при загрозі.

Езміра підняла руку з живота — блакитне сяйво, що випромінювали її очі, освітлювало шкіру, наче вона була райдужною перлиною. Розчепіривши пальці, вона спостерігала, як у тіні з’являлись ніжні перетинки між ними, а нігті видовжувались, перетворюючись на гострі, мов леза, кігті.

Вона замислилася, звідки вона взялася — чи то з Мейрініса, чи звідкись зовсім поза межами їхнього королівства. Хто були її батьки і

чому

вона мала всі ці сили, про які не згадувалося в жодних текстах?

Езміра встала і навшпиньки підійшла до маленьких дверей. Вони рипнули, коли вона прочинила їх і визирнула — на палубі не було ні душі. Схоже, більшість екіпажу вже лягли спати.

Переконавшись, що ніхто не бачить, вона зробила перший крок за межі кімнати і рушила уздовж правого борту. Швидкий погляд на боцманську вишку привернув її увагу до Джака, який сидів на поручні у вигляді сови. Вона могла лише здогадуватись, що зараз промайнуло в його голові — й була впевнена, що це щось на кшталт насмішки.

Шум хвиль, що розбивалися об корабель, заглушав звук її кроків, коли вона повернулася до каюти капітана — що потопав у темряві. Простягнувши руку, вона взялася за химерну ручку й повільно прочинила двері.

Кімната була темною, освітленою лише місячним світлом, що проникало крізь вікна. Вона тихо зачинила за собою двері, а потім підкралася до столу, що стояв посередині.

Простір був гідний мандрівного короля: вздовж стін тягнулися полиці, наповнені старими книгами й сувоями. Стіл Дрейвіна був заставлений численними мапами кожного королівства і моря, що їх розділяло. Не гаючи часу, вона почала обшукувати шухляди, але не знайшла нічого цікавого — лише запасні пера і чорнильниці.

З розчаруванням вона зачинила останню шухляду. Це не могло бути даремно. Випустивши повітря, вона закрутила пасмо волосся, востаннє оглядаючи стіл, пальцями пробігаючи по товстому паперу і перегортаючи невелику стопку. Несподівано її увагу привернула одна зі сторінок, на якій була зображена стара мапа Раймеллу.

Поклавши інші сторінки, вона піднесла до себе незнайомий пергамент.

— Що це, в ім'я всіх богів? — прошепотіла вона собі. Її очі блукали по кожній чорнильній позначці. Лефайрін, Террана і Сумней були позначені там, де завжди, з символами своїх королівських родів. Але на півдні... лежав

Мейрініс

. Символи, що оточували маленьке королівство, були символами моря — щупальця, що виринали з води, і хвости

...

вкриті лускою хвости, схожі на її власний.

Вона провела пальцем по назві.

Отже, ось де був Мейрініс

. Якщо колись це було в південних морях, чому її батько відмовився везти їх туди? Він завжди казав, що там небезпечні течії, здатні потопити навіть найміцніші кораблі, й забороняв їй наближатися до тих вод, аби її не затягнуло в рифи.

Але тепер вона зрозуміла, що це було лише виправданням.

Нова підозра, що вона не єдина, хто має таємниці, не давала їй спокою.

Погляд сповз до дивних позначок на мапі — там, де чорнилом багато разів було обведено область скелястих печер на схід від загубленого королівства.

Оце й було тим, що, мабуть, знайшов король Роу. Можливо, Дрейвін вирушив на пошуки цієї печери, думаючи, що вона може вести до королівства в глибинах. Однак людина ніколи не виживе, плаваючи на такій глибині. Навіщо тоді ризикувати? І все — заради жмені золота?

Кроки за дверима примусили її діяти швидко — вона згорнула мапу й заховала її у складки сукні, після чого беззвучно відійшла в куток і злилася з тінню.

Двері відчинилися, і Дрейвін увійшов до кімнати з гучним зітханням. Його погляд ліниво ковзнув по свічках на столі — й ті спалахнули вогнем.

Очі Езміри розширились, коли вона вперше побачила, як він користується своїм вогнем. Добре, що вогники лише слабо освітлювали простір, бо вона щільно притиснулась до стіни, дозволяючи своїй шкірі зливатися з тінню.

Вона була вдячна за те, що її одяг був темним.

Вона пильно спостерігала, як він переглядає стіл — серце калатало, бо він, без сумніву, вже шукав мапу, яку вона щойно забрала.

— Дрей! — пролунав голос з палуби, і його увага перейшла до дверей. За мить увірвався Семвелл. — Вона зникла.

Езміра звузила очі, стиснувши щелепи.

Дрейвін прочистив горло.

— Що значить, зникла? Вона має бути десь тут.