Привид під припливами

Глава 15

РОЗДІЛ 4

ЕЗМІРА

Перші промені світанку розмалювали небо у відтінки рожевого й золотого, заливаючи м’яким сяйвом пляж, де Езміра сиділа на самоті. Зігнувши ноги до грудей і обхопивши їх руками, вона вдивлялася в безкраї простори океану, загублена у власних думках.

Думки не раз переслідували її. Попри те, як сильно вона любила своє життя і легенди, які моряки складали про неї в плаваннях, відчуття незавершеності не відпускало. Це була болісна порожнеча в грудях, яку ніщо не могло заповнити.

Донька й зброя найвідомішого пірата королівств, про якого слава ширилася всіма морями. Але наодинці вона була просто Езміра — рабиня волі свого батька. Монстр, що дрімав під хвилями, якого боялися всі — і люди, і створіння.

Лагідний ритм хвиль, що вдаряли об берег, луною розносився в її вухах. У міру того, як сонце піднімалося вище, думки зверталися всередину, до життя, що привело її сюди. Життя, сповнене крадіжок і обману, брехні, кровопролиття та руїн.

Що ж привело її батька до того, ким він став сьогодні? Найстрашніший чоловік, що борознив морські простори, проклинаючи всіх, хто ставав на їхньому шляху. Він не завжди був настільки безжальним, коли йшлося про використання її здібностей. Його прокляття прив’язало його до солоних заток, а її — засудило залишатися самотнім монстром глибини, над якою він панував. Деколи вона бачила море лише як клітку для них обох, хоч як би воно не здавалося їй рідним домом.

Їй завжди здавалося, що монстр — це щось усередині неї. Те, чим вона не здатна була повністю керувати, щось, що тільки й чекало нагоди вирватися. І хоч ця істота тішилася тим, що була зброєю, Езміра іноді відчувала жаль за скоєне — ту малу частку людяності, що ще в ній жила. У ній точилася постійна внутрішня боротьба, і вона ніколи не знала, у який бік схилитися.

Сирена в ній була немов тінь, що жила під її шкірою, блукаючи одразу під поверхнею плоті. Вона відчувала її постійно — туго згорнуту навколо хребта, пильну, ніколи не сплячу.

Найгірше те, що здебільшого це її не бентежило — коли лють спалахувала, наче вогонь, або коли страх у чиїхось очах змушував її серце битися швидше в передчутті. Бувало, вона прагнула віддатися цьому повністю, бажаючи дізнатися, що станеться, якщо просто дозволить собі все.

Бо насправді вона вже не була впевнена, де закінчувалася Езміра і починалася сирена. За останні кілька століть межа між ними зникла.

Позаду почулися кроки, і вона видихнула з передчасним роздратуванням, вже знаючи, хто і що йде.

Джак сів поруч із нею і разом із нею дивився на море.

— Присягаюся, ти стаєш дедалі дурнішою.

Вона зареготала.

— Особисто я вважаю, що це геніально.

— Схоже на те, — видихнув він.

— Це гарантує, що ми зможемо дізнатися все, що відбувається всередині Лефайріну. Один лише факт, що він послав свого сина шукати загубле… — вона обірвалась, — той скарб, про який вони говорили.

— Капітан захоче, щоб ти просто потопила корабель.

— Це і є мій план, — зізналася вона. — Після того, як я переконаюся, що дізналася все, що він знає.

Він гнівно видихнув, перш ніж повернутися до неї.

— Ти могла б це зробити в таверні.

Езміра з роздратуванням стиснула щелепи — головним чином тому, що він мав рацію, але щось у ній кричало, щоб вона зробила те, що задумала.

— Це було б набагато складніше. Вся його команда тоді була довкола нас. Якби стало відомо, що він під чарами, — почалося б пекло. Ми намагались бути непомітними. А ще — уяви всі таємниці на їхньому кораблі. Усі речі, про які я б навіть не здогадалась запитати.

— То який у тебе план, Езмі?

Вона не хотіла, щоб її батько дізнався, що скарб, за яким вони полюють, перебуває саме в тих водах, у які він присягнувся не повертатися. Якби він довірив їй справжню причину, можливо, вона б і вагалася. Але ця невідомість лише розпалювала її бажання дізнатися більше.

— Я піднімуся на борт корабля. І як тільки залишусь із Дрейвіном наодинці, витягну з нього все, що зможу. А потім перевірю його каюту чи кабінет — раптом знайду щось цінне.

— Я піду з тобою.

Вона різко обернулася до нього.

— Ні, чорт забирай, Джаку.

— Заспокойся, красуне, — сказав він, підводячись. — Вони ніколи не дізнаються.

За мить Джак перетворився на свою лісову форму — сріблясту сову з блискучим пір’ям і пронизливими золотими очима.

Езміра презирливо скривилася. Вона завжди заздрила лісовим перевертням, чия магія поглинала їхній одяг. А от коли вона змінювала форму — завжди залишалась голою.

Він м'яко приземлився їй на плече, а вона подивилася на нього з недовірою, намагаючись приховати сміх, що так і хотів вирватися з її грудей.

— Відповідь все одно «ні».

За мить птах злетів, здійнявшись у небо і попрямувавши до гавані Якірної Пристані.

— Негідник, — прошепотіла вона собі.

Крики з далекого причалу привернули її увагу. Прикриваючи очі від сонця, вона дивилася, як команда Дрейвіна рухається дерев’яним помостом у бік свого корабля — «Одіссеї».

Якщо чоловіки Лефайріну спробують зашкодити їй на борту, наслідки, яких вона завдасть, здадуться їм милосерднішими за саме пекло.