Привид під припливами

Раптом п’яний чоловік у плащі врізався в них, розливши ель по обох, і похитнувшись, рушив далі, не вибачившись. Езміра навіть не глянула — вона знала, що то був Джак. Його спосіб підказати, що час рухатись далі.

Дрейвін легенько схопив її за зап'ястя.

— Боги, це місце — справжнє пекло. Я маю стіл у задній частині. Ходімо, принаймні сховаю тебе від цього божевілля.

Езміра ледь стримала посмішку, коли Фенікс привів її в затишний куток. Він провів її до вільного місця, всього на стіл від місця, де чатували його люди, й жестом запропонував сісти. Вона ковзнула на лаву, а він розмістився навпроти.

Капітан помахав барменці, і вона принесла два кухлі елю. Не могло бути краще — чим більше алкоголю вип’є цей чоловік, тим легше буде витягнути з нього таємниці. Їй навряд чи доведеться влаштовувати сцену, хоча його команда, що залишалася поруч, становила невелику проблему.

Езміра відчувала, як погляди членів її екіпажу впиваються в спину. Обережно оглядаючи кімнату, вона помітила кілька пістолетів, прихованих і націлених прямо на Дрейвіна та членів його екіпажу.

Погляд Дрейвіна зустрівся з її, і сирена в ній загуділа. Наче вона впізнала його — або впізнала загрозу, яку він становив. Пульс забився в вухах, вона не до кінця розуміла, що відбувається всередині неї.

— Маєш ім’я, люба? — запитав він.

Вона подивилася на нього кілька секунд, перш ніж відповісти:

— Езмі. — Вона вирішила назвати своє ім'я, хоча не була впевнена, чому.

— Езмі, — повторив він, ніби намагаючись відчути смак імені на язиці. — Ну, Езмі, на чому ми зупинилися? А, так. Звідки ти знаєш, що я капітан?

Езміра оглянула його, розглядаючи одяг Фенікса. Він був одягнений у брудну, простору сорочку, засукану до ліктів, що оголювала численні шрами. Пояс з арсеналом: шабля, кинджали, два пістолі. Потім її погляд піднявся до бандани, недбало пов'язаної над його чолом, з-під якої визирало темне волосся. Тканина була глибокого червоного кольору, можливо, щоб нагадувати про незліченну кров, яку він пролив, або про вогонь, яким він володів.

Маскування Дрейвіна Роу було, безсумнівно, переконливим для недосвідченого ока. Але її погляд упав на його руку, що лежала на столі.

Її пальці ніжно танцювали по столу, поки не доторкнулися до його руки, що лежала на тріснутій деревині, і її дотик провів по його персні.

— Ви носите знак короля, капітане. Було легко вгадати. — Вона підморгнула, і його очі спалахнули, ніби він тільки зараз усвідомив, що забув зняти одну з небагатьох речей, які могли викрити його. — Скажіть мені. Що такий чоловік, як ви, робить в Якірній Пристані?

Він прочистив горло, а вона відкинулася на спинку лави, випнувши нижню губу й дозволивши грудям трохи нависнути над вирізом. Його погляд ковзнув униз, коли він відпив з кухля.

— Не треба грати переді мною, люба. Не марнуй зусилля. Я вже сказав, що не цікавлюсь. — Він зробив ще один ковток елю. — Досить сміливо з твого боку кидатися в обійми до людини короля.

Езміра стиснула щелепи і поклала руку на коліна під столом, а її кігті загрожували висунутися від раптового припливу гніву.

— А про які зусилля ви говорите? — Її голос удавав невинність.

— По-перше, я бачу, що ти не справжня повія. Принаймні не з цього острова, а якщо і з цього, то... ти не дуже вправна у своїй справі. — Вона нахмурила брови. — Чоловіки були готові кидати тобі монети з усіх боків, але ти не прийняла жодної пропозиції і продовжувала танцювати вальс. У

моєму

напрямку, до речі. — З її обличчя зникли всі натяки на спокусу. — Не треба гратися зі мною. А тепер, чому ти хотіла привернути мою увагу? Вважай, що ти її отримала.

Що за фігня?

Її очі бігали між його очима, намагаючись придумати, куди скерувати розмову. Її охопило роздратування.

Те, як чоловік дивився на неї, з викликом в очах і ноткою жаги, змусило її повірити, що спокушання ще не зовсім виключене. Можливо, він просто шукав чогось

більшого

.

Тепер вона могла вчинити двояко: або силою вирвати з нього таємниці, як і планувала, що неминуче закінчилося б кривавою бійнею з обома екіпажами, або спробувати потрапити на його корабель, де могло виявитися ще більше таємниць, що стосувалися корони.

Їй подобалася ця нова думка. Від самої лише уяви, що вона розкриє ще більше підлості Лефайріну й оберне це проти їхнього тирана-короля, в ній спалахнув азарт.

Езміра ковтнула, молячи загубленим Богиням Моря, щоб її гра була переконливою.

— Людина короля не може бути такою жорстокою, як ті, хто мешкає на цьому острові. Ви не згодні, капітане? Багато очей і рук вважали моє тіло своєю власністю.

Він злегка нахмурився.

— Якщо ти справді займаєшся цим, то я не можу багато чого вдіяти з поведінкою чоловіків в Якірній Пристані. Можливо, тобі краще підійде інший спосіб заробітку грошей.

— У вас є корабель у гавані, капітане?

Дрейвін прочистив горло.

— Є, — голос його був грубим, ніби її питання його роздратувало.

Езміра ковтнула і завагалася, перш ніж запитати:

— А скільки ви візьмете з такої жінки, як я, за те, щоб вона сіла на ваш корабель і почала нове життя десь-інде? — Вона зробила паузу. — Не всі кораблі безпечні для подібного.

Його погляд пом’якшав, коли він ще раз поглянув на неї, і тоді вона зрозуміла, що найкраще буде продовжувати грати роль дівчини в біді. Дрейвін відкинувся на спинку лави і зітхнув, почесавши бороду — темно-коричневого кольору, що в світлі ліхтаря мала червонуватий відтінок, як і його волосся.

— Я не беру з жінок грошей за притулок або безпечну подорож до кращого життя.

Краще життя.

Наче жінки в тому ремеслі, за яке вона себе видавала, справді мали краще життя в його королівстві — віддаючи свої тіла та вживаючи будь-які зілля чи дурман, які тільки могли дістати, аби зробити своє існування бодай трохи стерпнішим.

На її губах повільно з'явилася фальшива посмішка.

— Тоді ви дуже добрий.

Він посміхнувся у відповідь, але потім його посмішка стала загрозливою.

— Я б так не сказав, люба. Але якщо ти хочеш покинути цей острів, я забезпечу тобі безпечний проїзд до іншого порту. Ми відпливаємо одразу після світанку. Ми тут лише проїздом.

— А що взагалі привело сюди людей короля? — наполягала вона, і його посмішка зникла.

— Це справа корони.