Страница 22 из 199
Глава 16
РОЗДІЛ 5
ДРЕЙВІН
— П'ять монет на те, що вона не з'явиться, Дрей.
Дрейвін дивився на вулиці занедбаного порту, ігноруючи Семвелла, свого першого помічника.
— Ти сказав їй бути тут на світанку. Ну, світанок уже настав, а її ніде не видно. Мабуть, вона просто хотіла твого члена і, коли ти відмовився, вигадала тобі якусь сумну історію, щоб розважити себе.
Дрейвін тихо засміявся.
— Якби вона була справжньою куртизанкою, то без вагань перейшла б до наступного чоловіка. — Він повернувся до Семвелла якраз вчасно, щоб побачити, як той знизав плечима. — Вона спостерігала за нами. Очевидно, що ми були її ціллю. Просто я не зовсім переконаний, що її метою було покинути острів.
Чесно кажучи, він знав, що це божевілля. Чоловік із таким досвідом мав би вже знати краще. Чи була вона лише приманкою в чиїйсь грі? Не вперше гарне обличчя приводило чоловіка до загибелі. Забагато історій починалося так — і завершувались кров’ю… або, як у його випадку, попелом.
Коли Дрейвін побачив Езмі в тій таверні, це було схоже на удар блискавки в груди, що пробудив його з глибокого сну. Її погляд... Боже, допоможи йому. Відтоді, як їхні очі зустрілись, він не міг забути той пронизливий синій погляд, що, здавалося, вкарбувався у його душу.
А потім її
голос
. Її голос був як оксамит, що ковзає по шкірі.
Вона була неприємністю
—
у цьому він був упевнений. Однак неприємності, здавалося, завжди вабили його до себе.
— І ти вважаєш, що брати її на борт — це розумно? — запитав Семвелл, вириваючи його з трансу. — Можливо, вона знає, хто ти насправді, і думає, що ти можеш мати зв'язки з короною.
— Вона не здається мені такою. — Дрейвін зітхнув. — І до речі, я не називав їй свого імені. Якщо вона справді небезпечна, навряд чи вона зможе щось вдіяти проти цілої команди чоловіків.
— Усі жінки хочуть багатих і могутніх чоловіків. Та, яку ти витягнув із глибин цього занедбаного Богом піратського притулку, не виняток. — Семвелл усміхнувся. — Але це все не має значення. Ми досі не наблизилися до пошуків того загубленого королівства скарбів, яке твій батько так вперто шукає.
Коли Дрейвін не відповів, той продовжив:
— Ти був упевнений, що відповіді можна знайти в Якірній Пристані, якщо хоч щось із Мейрінісу ще залишилось. У результаті ми отримали тільки погрози… та ще кілька шрамів, подарованих цими погрозами.
Семвелл кинув погляд на поріз, що тягнувся вниз по його руці.
— Це не моя провина, що вас застали зненацька в таверні серед злочинців. — Дрейвін підняв брову. — Але, можливо, ти правий, і вона не прийде.
Вони дійшли до краю пристані, і щойно Дрейвін ступив у шлюпку, що мала доправити їх до їхнього корабля, у повітрі пролунав голос, який зупинив його на півкроці.
Жінка з довгим чорним волоссям бігла до них уздовж помосту, тримаючи руками поділ сукні. Зупинившись перед ними на краю доку, вона важко дихала.
Задихаючись, вона випалила:
— Ніяких п’ятихвилинних поблажок у королівства, бачу, не передбачено.
Дрейвін посміхнувся.
— Я казав: на світанку.
Езмі підняла руку, щоб захистити очі від сліпучого сонця.
— Ага. Вибачте, капітане.
— Ага, — передражнив її Семвелл, і вона кинула на нього погляд, гострий, як лезо. — Мабуть, тобі слід навчитися говорити трохи правильніше, якщо ти хочеш почати нове життя поза борделем, міс.
Він стрибнув у шлюпку.
Вона пильно подивилася на нього, але потім на її обличчі з'явилася посмішка, хоча очі все ще були примружені.
— Я постараюся навчитися говорити більш загальноприйнятою мовою. — Езмі вказала на місто за собою. — Обставини, на жаль, цьому не сприяли. Ви не згодні?
— І чому це твоє волосся наскрізь мокре, коли ми чекали на тебе? — випалив Семвелл.
Вона посміхнулася.
— Пішла поплавати.
Дрейвін мовчав, спостерігаючи за їхньою розмовою.
Езмі була войовничою.
Цікаво для людини, яка, як вона стверджувала, так відчайдушно прагнула втекти з життя, яке вела тут. Хоча він був упевнений, що тривале перебування в цьому місці зробило б будь-кого більш грубим.
Однак він не міг позбутися підозр щодо її прихованих мотивів. Його цікавість переважала здоровий глузд. Вона щось приховувала. Це було видно з того, як її руки лежали спокійно по боках, тоді як очі — гострі, мов клинки.
Дрейвін підійшов до неї на причал.
— Розведи руки, люба.
Вона різко повернулася до нього.
— Вибачте?
— Ти думала, що тільки тому, що ти красива молода жінка, ми не очікуємо від тебе зради? Я повинен перевірити, чи немає у тебе зброї... Наказ капітана, на жаль. — Дрейвін підморгнув.
—
Ви
капітан, — пробурмотіла вона.
— Є що приховувати?
— Навряд чи. — Її голос став смертельно солодким, коли вона розвела руки в сторони. — Робіть, що хочете, капітане.
Боги
, ця жінка вже була проблемою.
Він обережно провів руками по її вигинах, намагаючись не затримуватися на жодній частині тіла. Дійшовши до рук, підкотив рукав і помітив закручену червонувату мітку на шкірі, схожу на опік.
Езмі різко висмикнула руку.
— Ви можете обшукати мене, капітане, але якщо ваші очі хочуть залишатися на моїй оголеній шкірі, це вам дорого коштуватиме. — У її словах пролунала погроза, яка застала його зненацька.
— А ціна буде монетами чи моєю рукою? — глузував Дрейвін, але коли вона нахмурила брови і куточки губ вигнулися, це вивело його з трансу. Він прочистив горло. — Вибач, Езмі. Дами першими, — сказав він, жестом показуючи на шлюпку.
Семвелл простягнув їй руку, але вона навіть не подивилася в його бік. Натомість вона стрибнула вниз і без слів сіла на лавку. Його перший помічник поглянув на нього з побоюванням, ніби вже відчував неприємності, які вона приховувала, так само як і Дрейвін.
Дрейвін важко зітхнув і сів на протилежному боці. Вони почали веслувати назад до «Одіссеї».
З кожним помахом весла Дрейвін дивився на Езмі, що сиділа навпроти нього.
— Ти коли-небудь була в морі, міс? — перервав мовчання Самвелл.
— О, так, багато разів, — відповіла вона, дивлячись на море.
Легке розширення її очей змусило Дрейвіна підняти брову. Можливо, її історія про життя в Якірній Пристані була не зовсім правдивою.
— А коли востаннє? — перервав він, не відриваючи від неї погляду, а в душі закрутилася підозра.
— Багато років тому, — спокійно відповіла вона, і всі ознаки паніки знову зникли.