Привид під припливами

Езміра випустила з себе пронизливий, розриваючий душу крик. Її голос зривався, коли вона розкинула руки в сторони, а срібне волосся бурхливо розвівалося навколо неї під вигаданим вітром. З неї вибухнула буря в сліпучому спалаху тріскотливої сили — блискавки вистрілили з кінчиків її пальців, вдаряючи в землю і обпалюючи камінь.

Вона впала на коліна, схиливши голову, а навколо неї вирувала буря, сльози стікали по її сяючій шкірі. Езміра, ні

— Каліпсо —

хотіла знову закричати, дозволити силі розірвати її на шматки, поки не залишиться нічого.

— Езміро,

зупинись

! — голос Серіни прорізав бурю. — Ти зруйнуєш купол!

Купол.

Саме він утримував їх у полоні під хвилями.

Вона стояла на колінах, груди здригалися від сильних емоцій, і повільно підняла погляд, дивлячись на склепіння. Масивна перешкода ледь помітно затремтіла у відповідь, ніби насміхаючись над нею.

— Якщо вони хочуть монстра, то вони, блядь, його отримають. — Її голос лунав, наче його вигукували тисячі людей одночасно.

Езміра хитнулася на ногах, її тіло гуділо від зростаючої сили, що пульсувала всередині неї, а очі були прикуті до купола. Іскри навколо її рук злилися в чисті потоки блискавок, яскравіші за все, що вона випускала раніше.

Поглянувши на тризуб поруч, вона обхопила його рукоятку своїми пазуристими пальцями з перетинками і спостерігала, як її магія пронизує його.

Піднявши іншу руку до неба, вона випустила крик, в якому поєднувалися лють і горе — первісний звук, який, як вона уявляла, долинув до берегів усіх королівств.

З кінчиків її пальців вирвалися сріблясто-блакитні блискавки, сила яких змусила її відхилитися назад, коли вони злетіли вгору. Її сила вдарила по куполу з оглушливим тріском, і вся перешкода затремтіла від удару. Езміра зціпила зуби, її руки тремтіли, коли з неї виривалася все більше магії, кожна блискавка ставала сильнішою і точнішою. Купол сильно затремтів, а по його поверхні пробігли тріщини, схожі на вени.

З усіх боків Мейрінісу лунали крики жаху і здивовані зітхання. У натовпі деякі люди пригиналися і намагалися сховатися, а інші дивилися вгору з подивом.

Сила безжально спалювала Езміру, але вона не здригнулася. Вона відчувала себе живою, як ніколи раніше. Її енергія виривалася назовні сильним, нестримним потоком.

Купол пульсував світлом, колись прозора перегородка світилася, наче жива. По її поверхні танцювали кольори — синій, срібний і золотий, переплітаючись у сліпучих візерунках. Повітря наситилося енергією, електричним зарядом, від якого волосся на потилиці Езміри стало дибки.

Сила Езміри не слабшала — тільки це була не лише її сила, це була сила Каліпсо.

Сила богині.

Магія, яку вона випустила на волю, ставала все лютішою, а її крики лунали, коли вона дозволила своїм емоціям підживити бурю. Коли купол затремтів, низький, гучний стогін пролунав крізь його тріснуту поверхню.

Все місто затремтіло. Тремтіння посилилося, поширившись від землі під її ногами до найвіддаленіших куточків королівства. Будинки скрипіли і хиталися, а крики людей лунали все голосніше.

Езміра відчула зміну глибоко в кістках — у душі. Море, що оточувало їх, ніби ревіло у відповідь, течії кружляли і вирували за межами тріснутого купола.

Потім, з останнім, землетрусним тріском, купол розірвався.

Саме море, здавалося, задихалося, течії здіймалися вгору, а Мейрініс почав підніматися.

— ЕЗМІРО! — закричала Серіна, але її крик заглушили оглушливі вітри.

І тоді Езміра почала левітувати, її тіло повторювало рухи самого королівства, яке піднімалося на поверхню. Її волосся розвівалося навколо неї, немов німб, сяючи тим самим яскравим світлом, що й її руни.

Дно моря під нею піднялося вгору, і величезні коралові скелі, що тримали королівство, розсипалися, коли Мейрініс вирвався з обіймів океану.

Вири кружляли по його краях, а її серце билося, коли королівство піднімалося з глибин. Сонячне світло ставало яскравішим, пробиваючись крізь воду, коли вони наближалися до поверхні з жахливою швидкістю.

Вихід королівства з води супроводжувався оглушливим гуркотом купола, який розлетівся на друзки, щойно досяг сонячного тепла. Хвилі розбивалися, розходилися і закручувалися, підкидаючи в повітря хмари солоної бризки, а сонячне світло осяяло королівство вперше за багато століть. Мейрініс мерехтів в променях сонця, коли остання вода стікала з підлоги королівства.

Езміра продовжувала висіти в повітрі прямо перед палацом, тримаючи тризуб своєї родини. Коли страх вщух, натовп почав вітати Езміру, і її тіло почало

змінюватися

. Її сукня розчинилася, як попіл на вітрі, а ноги злилися з довгим блискучим хвостом. Кожна луска на її тілі, від верхівки грудей до краю плавників, блищала у світлі.

Езміра Айресс-Блеквуд — Богиня Моря, Каліпсо — зависла в небі над своїм королівством у вигляді сирени, а її сила пульсувала в ритмі хвиль, що розбивалися об береги міста.

Її погляд опустився на королівство внизу, на блискучі вежі та здивовані обличчя його мешканців. Прямо під нею Серіна дивилася з відкритим ротом, як Езміра самотужки досягла неможливого.

А потім її погляд перейшов на горизонт, що простягався безкрайньо перед нею, очі звузилися, зафіксувавшись на далекій лінії, де море зустрічалося з небом — у напрямку Лефайріну.

Езміра стиснула щелепи, міцніше охопила тризуб, і по ньому пробігли хвилі енергії. Її внутрішня буря вщухла, але лють залишилася, киплячи під поверхнею, як вулкан, готовий вибухнути.

— Дике Полумʼя

, — пролунав у її голові голос Дрейвіна.

Езміра скривила губи в холодній посмішці, і її пронизала моторошна обіцянка помсти.

— Ми ще побачимося,

Дреє

.