Привид під припливами

— Досить! — гримнув король, повернувшись до своїх синів і вказавши на них своїм коротким пальцем. — Покінчіть з цим!

Паніка Сайріса зросла, коли він обернувся до них.

На обличчі Дрейвіна була лише відраза.

— Я не буду брати участь у тортурах старого, ослабленого чоловіка, — заявив він, скрививши губи.

— У будь-якому разі, ми не можемо, поки він у цій камері, — відповів Атлас.

З цими словами вартовий, якого він штовхнув, підбіг ззаду і обхопив Сайріса за горло, затиснувши його в задушливому захваті. Його і без того ослаблені сили зникли, коли він знову не зміг дихати. Чоловік витягнув його за межі камери і штовхнув на коліна.

Перш ніж Блеквуд встиг зреагувати, тіні прослизнули по землі, наче живі змії, що обвивали його ноги. Він бився, але вони рухалися надто швидко, сковуючи його на місці, наче залізні ланцюги.

— Тримайте його, — знову наказав король Роу, перевівши погляд на свого старшого сина.

Атлас завагався на мить, стискаючи кулаки, коли зустрів погляд брата.

— Не роби цього, — прошепотів Дрейвін, хапаючи Атласа за зап’ястя.

Погляд Блеквуда зустрівся з непевними очима спадкоємця Лефайріну, і тиша розтягнулася, наче натягнута мотузка.

— Закінчуйте! — наказав король, і принц неохоче підняв руки.

З кінчиків пальців принца вирвалися темні пагони тіні, обплутавши руки і груди Сайріса. Вони стиснулися з нелюдською силою, заважаючи дихати.

— Ти думаєш, я боюся твоїх тіней? — виплюнув Сайріс, борючись із путами.

— Ти ще переконаєшся, що вони дуже ефективні, — глумливо сказав король, наближаючись.

М'язи Блеквуда тремтіли, коли він боровся проти нищівного захвату вусиків, оскаливши зуби в гримасі.

Коли його погляд знову зупинився на Дрейвіні, він побачив у його очах щось незрозуміле. Чи то був жаль? А може, навіть турбота?

— Езміра жива? — просичав він. — Чи ти вбив її? Хоча б

це

скажи.

Дрейвін стиснув щелепи, опустивши погляд на черевики.

— Вона жива.

Сайріс тихо засміявся, готуючись до можливої смерті.

— Ти робиш велику помилку, дурний королю, — пробурмотів він загрозливим голосом. — Якщо те, що ти кажеш, правда, вона прийде за всіма вами.

Дрейвін підвів погляд на нього і лише сказав:

— Я знаю.

Після чого відвернувся від нього і пішов назад у підземелля, за залізні двері.

— Я не боюся простої жінки, і мені байдуже, що ти навчив її своїм жорстоким звичкам… — Посмішка короля розширилася, ставши жорстокою і глузливою. — І ти будеш благати про пощаду до останнього подиху.

Король Роу поглянув на кинджал, прив'язаний до бока Атласа, поки той продовжуючи тримати Сайріса на місці своїми тінями. Одним швидким рухом король вирвав маленьке лезо з піхов і нахилився до вуха Сайріса.

— Нехай весь Раймелл знає, що я, король Баррет Роу з Лефайріну, був тим, хто позбавив наш світ страшного капітана Блеквуда.

За мить лезо кинджала стирчало з грудей Сайріса — з його серця.

Його смерть почалася з гострого, пекучого болю, що прорвався крізь ребра і поширився по всьому тілу. Кривава рідина залила його груди, просочилася крізь одяг і утворила калюжу на кам'яній підлозі. Від втрати крові його охопив раптовий холод, а потім — всеосяжне оніміння.

Краї його зору затуманилися, темнішаючи, коли смерть загрожувала потягнути його за собою. Сайріс підвів погляд і побачив короля, який стояв трохи далі, з тріумфальною посмішкою, а його спадкоємець стояв поруч, пригнічений. Володаря вогню все ще не було видно.

Біль був нестерпним — пекуча, всеохоплююча агонія, що пронизувала його душу. Кожен удар серця здавався розривом. І, мабуть, так і було.

Його думки закрутилися, а потім спогад про обличчя Езміри заполонив його розум. Його маленька, безжальна дівчинка була найбільшим скарбом, який він коли-небудь мав.

Хоча він був обтяжений проклятим вічним життям, він вважав себе щасливцем. Він прожив достатньо довго, щоб пізнати незмінну, незамінну любов дитини. Любов, яка перемагала навіть найжорстокішу долю.

Можливо, ця доля була саме тим, на що він заслужив після всього, що зробив — після всього, що змусив зробити свою Езмі.

Спогади століть нахлинули на нього — її перші кроки на палубі «Нічного Привида» і її сміх, що лунав над хвилями. Вогонь в її очах, коли вона сперечалася з ним, доводивши, що вона така сама, як він, дочка свого батька, навіть не пов'язана з ним кров'ю.

Езміра завжди була занадто сильною для свого ж блага, занадто сміливою, щоб світ міг її стримати. І він любив свою маленьку сирену за це ще більше.

Вона дізнається,

подумав він, коли його зір ще більше затуманився.

І нехай боги допоможуть їм, коли вона прийде.

Сайріс намагався посміхнутися, хоча біль розривав його з кожним рухом. Його губи тремтіли, а з куточка рота текла кров.

Езмі поверне моря, які вони вкрали у нього, у них обох.

І коли ти стоятимеш над їхнім попелом, ти знатимеш, що я ніколи в

тобі

не сумнівався.

Він намагався передати їй ці слова, де б вона не була.

Його тіло зрадило його, слабшаючи і холонучи, але розум відчайдушно чіплявся за її обличчя. Він майже чув її відчайдушний, благальний голос, який вимагав, щоб він залишився живим.

— Я не можу, маленька сирено, — прошепотів він уголос, викликавши зморшки на чолах усіх, хто стояв навколо, спостерігаючи за його смертю.

Тіні густішали, сили швидко зникали. Але навіть коли темрява огортала його, у ньому залишалася іскра гордості.

І тоді, після століть втечі від смерті, світ Сайріса Блеквуда поринув у темряву.