Привид під припливами

Глава 89

РОЗДІЛ 78

САЙРІС

Сайріс Блеквуд переніс немислимі тортури, покарання, придумане найжорстокішим з богів.

З того моменту, як його витягли на берег Лефайріну, кожної миті кожного дня він відчував, ніби хвилі затягують його під воду — легені палали, груди стискалися, повітря було недосяжним. Він відчував, ніби невидима сила тисне на його груди. Розчавлює його.

Кожен вдих був боротьбою, порожньою імітацією того, як має відчуватися дихання. Повітря надходило, але ніколи не задовольняло, наче пісок, що вислизає з відчайдушних пальців.

Тортури не слабшали, не давали йому ні хвилини перепочинку.

А потім, раптово, повітря спалило легені Сайріса, коли він вдихнув — наповнивши їх до країв.

Він спробував встати, але коліна підкосилися, і він вхопився за кам'яну стіну. Руки втиснулися в шорстку поверхню, тремтіння в руках зрадило силу, яку він колись мав.

Протягом століть він ніс прокляття, як ланцюг, ніколи не ступаючи на землю, поки принц Роу не захопив його і не вбив половину його екіпажу.

Сайріс задихався, насолоджуючись відчуттям повітря в легенях, незважаючи на гострий біль у грудях. Туман перед очима розсіявся, і він вперше за довгий час, який знали тільки боги, побачив все чітко. А потім повернувся нюх — солоний морський повітря очистило ніздрі, і на зміну йому прийшов сморід мускусу підземель.

З його вуст вирвався хрипкий сміх, який перейшов у кашель.

Що, в біса, відбувається?

Він нарешті віддихався, все ще не звикнувши до того, що може дихати так вільно.

Його рука впала на комір сорочки, і він розірвав її, оголивши груди. Чорна мітка, яка колись була випалена на шкірі над серцем, блідла і зникла на його очах.

Прокляття зникло.

Але як? Чому саме зараз? Це зробила Езміра? Вона знайшла Мейрініс і дізналася правду про її минуле? Минуле, яке він відчайдушно приховував від неї майже тисячу років. Серце забилося в грудях від думки, що вона дізналася правду про те, що він зробив багато століть тому.

Якщо вона дізналася, він просто повинен був пояснити їй,

чому

.

Сайріс повернув голову до заґратованих дверей своєї камери. Зовні мерехтіли смолоскипи, а в коридорах було тихо, крім слабкого капання води десь у в'язниці. Він притулився до стіни і зробив крок уперед, черевики скреготіли по підлозі, коли він пристосовувався до сили, що повернулася в кінцівки.

Саме тоді він почув це — гучний

брязкіт

, а потім — безсумнівний стогін важких залізних дверей, що відчинялися, і відлуння кількох кроків.

Сайріс випростався, його губи скривилися в посмішці, коли кроки наближалися. Йому не потрібно було бачити, хто йде, щоб знати. Він тільки сподівався, що його Езмі з ними, неушкоджена.

І ось, у дверях, в оточенні вартових, стояв сам король.

У його очах блищала жорстока, тріумфальна іскра. Поруч стояли його два сини — Атлас виглядав самовдоволеним і спокійним, зовсім не таким, як востаннє, коли Сайріс бачив його. Коли той благав про інформацію щодо Езміри. Натомість володар вогню виглядав напруженим, ніби не хотів бути тут.

Але якщо вони були тут, а Езміри не було...

Посмішка Сайріса поглибилася, і він схрестив руки на грудях.

— Де вона? — Його голос був грубим, хрипким від невикористання, але отрута в його тоні була непохитною.

Він не пропустив раптового спалаху в очах Дрейвіна, коли той згадав Езміру, схожого на спалах паніки.

Король Роу зробив крок уперед, його чоботи клацали по каменю.

— Схоже, ваша маленька перша помічниця не була такою талановитою, як себе подавала. Або це, або вона вирішила залишити корабель собі. З піратами і всім іншим. — Він махнув рукою.

Сайріс нахмурився, знаючи, що ці слова не відповідають дійсності. Звичайно, що ні. Цей підлий король не знав Езмі. Він не знав його запеклої дочки.

Однак Сайріс знав, що якби Роуси вбили її, вони б зловтішалися, кидали б це йому в обличчя і з насолодою дивилися б, як його охоплює агонія.

А це означало, що вона жива.

— Цікаво, що ти раптом не задихаєшся, Блеквуд, — зауважив Атлас.

Дрейвін обернувся до брата, його очі трохи розширилися, а потім повернулися до Сайріса — з них випромінювався недвозначний страх, незважаючи на те, що обличчя було тверде, як камінь.

Йому було ясно, що володар вогню грає роль. Але навіщо?

Сайріс випустив безгучний сміх.

— Я запитаю ще раз. Де Езміра? — Його погляд був прикутий до Фенікса, який відвів очі на підлогу, стиснувши щелепи.

Посмішка короля Роу не зникла, але в його очах промайнула іскра роздратування. Він повернувся до вартового, що стояв поруч, і вказав на двері камери. Замок клацнув, і двері відчинилися з гучним скрипом.

Сайріс не ворухнувся, коли вартові увійшли всередину, тримаючи зброю напоготові. Натомість він втупив погляд у короля, його темні очі палали викликом — так само, як і в його дочки.

— Обережно, Ваша Величносте, — сказав він тихо і загрозливо. — Ви можете зрозуміти, що звільнити мене буде найбільшою помилкою у вашому житті.

Король Роу посміхнувся і похитав головою.

— О, ти неправильно зрозумів. Я тут не для того, щоб звільнити тебе. — Він зробив ще крок уперед, і його тон потемнів. — Я тут, щоб нагадати тобі, хто тримає твої ланцюги.

Сайріс стиснув руки в кулаки, нігті впилися в долоні, готуючись до того, що вони замислили.

— Легенди кажуть, що ти безсмертний, — сказав він невимушеним тоном, але з ноткою злості. — Але я задаюся питанням, чи хтось колись був достатньо близько, щоб переконатися в цьому.

Погляд Сайріса опустився на груди, на чорну мітку, яка більше не була на його тілі. Прокляття зникло, а разом з ним і його безсмертя.

— Чортові цицьки Каліпсо, — прокляв він.

— Тримайте його, — наказав король з жорстокою посмішкою.

Вартові зупинилися в нерішучості, їхній сумнів виразно читався, коли вони наближалися, бачачи, що він більше не бореться за подих.

У той момент, коли перший вартовий кинувся на нього, Сайріс рвонув уперед, а його ослаблені м'язи наповнила нестримна лють. Він завдав удару, який пролунав огидним тріском, і чоловік розпластався на землі. Інший вартовий кинувся вперед, але Сайріс ухилився, схопив його за руку і з гучним ударом притиснув до стіни.

— Не так легко вбити привида, — прогарчав Блеквуд.

— Ти лише беззбройний старий, — крикнув один із них.

Тоді на нього накинулися ще двоє, але він відкинув одного ногою, а іншого схопив за шию і притиснув до велсінітових грат.