Привид під припливами

У кімнаті запала напружена тиша. Король стиснув щелепи, і на мить здалося, що він збирається відповісти. Але замість цього він опустився на трон, відмахнувшись рукою.

— Де та

чарівна

жінка, яку я відправив на це завдання? Якщо вона думає, що я просто відвезу їй Блеквуда, то вона ще більша дурепа, ніж ти.

Дрейвін спробував стримати гнів, розуміючи, що це ні до чого не приведе, але тоді Атлас виступив і заговорив за нього.

— Вона все ще там — у полоні тих, про кого він говорить. Вона може бути мертвою, хто знає. Дрей майже загинув, коли ми його знайшли.

Дрейвін затамував подих, а груди стиснулися від слів Атласа. Він не хотів, щоб їхній батько дізнався, що вона все ще там.

На обличчі короля розпливлася повільна, жорстока посмішка.

— Цікаво, чи не так?

Дрейвін відчув, як паніка починає охоплювати його, і він зробив крок уперед, голос його був настирливий.

— Вона не мертва.

Але король не слухав. Він випростався, його очі блищали злістю.

— Ну, вона не тут, щоб повідомити про свої знахідки, тож, здається, наша угода скасована.

— Яка угода? — запитав Дрейвін, відчуваючи, як кров холоне в жилах.

Усмішка короля поглибилася.

— Дурний хлопчисько. Ти думав, я справді залишу тебе в її руках, не забезпечивши собі важелі впливу?

У ту мить він зрозумів, що король збирається зробити. Дрейвін ніколи не зізнавався батькові, що для Езміри він був лише важелем впливу — аж поки це перестало бути правдою, і саме тоді все змінилося. Але він ніколи не міг дозволити йому дізнатися про це. Ніколи не міг дозволити йому дізнатися, що він так сильно кохає когось, знаючи, що той використає це проти нього. Використає

її

проти нього.

Адже у Фенікса нарешті з'явилася слабкість, і це було його Дике Полум’я — не те, що вирувало в його жилах, а те, що спалило його серце.

— Угода була проста, — продовжив король. — Її капітан гниє в моїх камерах, недоторканий, доки вона не поверне тебе мені,

також

недоторканим, з доказом, що Мейрініс існує. Але тепер? О, тепер я думаю, що настав час позбутися цієї прикрості.

Очі Атласа спалахнули, зустрічаючись із поглядом Дрейвіна, коли його паніка переросла в лють.

— Ти не можеш! Вона все одно прийде за ним⁠...

— Ну, зараз її тут немає. Тож угода розірвана, — різко перервав його король Роу.

Не промовивши більше ні слова, король зійшов із трону, проходячи повз своїх двох синів, ніби рішення вже було прийнято.

Його холодний і тріумфальний сміх занурив Дрейвіна в хаос, і, не встигнувши себе зупинити, він випустив перед батьком потужну стіну полум’я. Вогонь піднявся з підлоги і лизнув склепінчасту стелю, а з усіх боків пролунали крики.

Король обернувся, і кожна риса його пухкого обличчя викривлялася від люті, коли він ревів:

— Прибери стіну, Дрейвіне, або я накажу їм схопити

тебе

.

Він ледь почув ці слова.

Вартові кинулися на Дрейвіна, витягнувши мечі і націливши їх на його горло.

Король не збирається вбивати її капітана — він хоче вбити її батька.

Дрейвін знав, що Сайріс не може померти — не так, як помирають смертні, але щодня на суші цей чоловік, ймовірно, молився про смерть. Про це свідчило прокляття, яке прив'язувало його до моря. Але Дрейвін у глибині душі знав, що якщо Блеквуду буде завдано будь-якої шкоди, Езміра буде мститися.

Біль у її очах, коли Дрейвін вирвався з трансу Серіни, був нестерпним. Але він знав, що її лють не знатиме меж, якщо з її батьком щось трапиться під його охороною.

Це було б найстрашнішою зрадою.

Якщо Езміра повернеться і побачить, що її батькові заподіяно шкоду, тендітна нитка, що тримає її, може обірватися. І якщо це станеться, Дрейвін знав, що вона дозволить гніву повністю поглинути себе.

— А що, якщо я стану тим монстром, якого всі бояться? —

пролунав у його голові голос Езміри.

Один із вартових приставив лезо меча до горла Дрейвіна, тремтячи від страху під поглядом Фенікса, але тримаючись міцно заради свого жорстокого короля.

— Дреє! — вигукнув Атлас. — Прибери стіну, брате. Якщо ти не здасися, ніхто з нас не вийде з цього цілим. Він все ще твій король.

Атлас виглядав наляканим, а коли його погляд зупинився на королі, він побачив у його очах невблаганну ненависть і гнів.

Дрейвін стиснув щелепи, і через мить після того, як полум'я зникло, король і його вартові вийшли через двері.

— З тобою я розберуся пізніше, хлопче, — процідив він через плече.

Його шлунок зводив від почуття провини. Він не зміг захистити її, а тепер не може захистити те, що було для неї найдорожчим.

Дрейвін знав, що мусить випередити події і знайти спосіб зупинити короля, перш ніж буде запізно. Якщо він не зможе... якщо її батькові заподіють шкоду, наслідки будуть нестерпними для нього.

Його Дике Полум’я спалить світ дотла, щоб вони заплатили за це. І якщо вона це зробить, він не був упевнений, що навіть спробує її зупинити.

Насправді, Дрейвін міг навіть запропонувати стати сірником, що запалить іскру.