Страница 187 из 199
— Мій батько, — перервала її Езміра. Слова зависли в повітрі між ними. — Якщо наше прокляття знято, якщо ми вільні... Я мушу знати, чи він теж. Я мушу його побачити.
Серіна дивилася на неї, її обличчя було нечитабельним.
— Після того, як він зрадив наших батьків і розлучив нас? — прошепотіла вона. — Після того, як він зіграв свою роль у падінні нашого королівства?
Езміра відчайдушно намагалася не звертати уваги на біль у голосі сестри.
— Вибач, Серіно. Але він все одно мій батько. Він виховав мене. Сайріс — це все, що я знала майже тисячу років.
Серіна окинула її поглядом, опустивши плечі. Кивнувши, вона вказала на сходи.
— Якщо ти мусиш.
Не кажучи ні слова, Езміра обернулася і побігла сходами, а в голові крутилися образи батька, який задихався і хапав повітря, поки вона була далеко.
Коли вона дісталася сходів, вони розступилися, ніби чекаючи на неї. Покрова Видінь стояла в центрі кімнати, її поверхня ледь мерехтіла.
Езміра підійшла ближче, її відображення коливалося на скляній поверхні.
— Що мені робити?
— Все, що ти повинна зробити, це попросити, висловивши свою волю і наміри, — сказала Серіна м'яким, майже нервовим голосом. — І підготуйся до того, що ти можеш побачити.
Езміра глибоко вдихнула, зосередившись. Її татуювання ледь мерехтіли у віддзеркаленні невеликого басейну.
— Покажи мені мого батька, — вимагала вона. — Покажи мені Сайріса Блеквуда.
Поверхня закрутилася, тіні і світло зійшлися у вихор, а потім сформували чітке зображення. Езміра затамувала подих, коли її кинуло крізь час і простір, і вона з'явилася як привид у камері замку Лефайріну, далеко над поверхнею.