Страница 186 из 199
Глава 87
РОЗДІЛ 76
ЕЗМІРА
Вони вийшли з печери і опинилися в сліпучому світлі морських сфер, що імітували сонце. Езміра зробила перші кроки у світі як жінка, що народилася заново. Її срібне волосся мерехтіло, наче розплавлене місячне світло, коли вони пробиралися через Мейрініс з тризубом Айрессів у руках. За останнім поворотом повітря наповнилося гомоном натовпу, що зібрався на вулицях міста, коли жителі Мейрініса прийшли, щоб побачити повернення своїх богинь.
Коли вони разом стали на сходах палацу, близнючки поставили тризуб на помост на краю сходів, ніби зброя дивилася на місто, пильно охороняючи свій народ.
Серце Езміри забилося, її охопили нескінченні емоції. Татуювання, що вилися на її руках, слабко світилися, відгукуючись на силу, що пронизувала її, а іскри на кінчиках пальців танцювали в передчутті.
Вона піднесла їх до обличчя.
— Чому це продовжує відбуватися?
Поруч із нею стояла висока й спокійна Серіна, її сила сяяла, наче друге сонце. Золоте волосся хвилювалося навколо неї, наче сам вітер схилявся перед її присутністю.
Серіна посміхнулася їй.
— Кожна з нас володіє силою моря, імітуючи його глибини та істот, що ховаються в них.
Езміра підняла обидві руки перед обличчям.
— Це як блискавка.
— Називай це напругою, — знизала плечима Серіна.
— Це
від люті вугрів, що ховаються в наших траншеях, сестро.
Вугрів.
Її очі розширилися, вона не знала, що робити чи сказати.
— Уяви, що вони можуть зробити у воді, — додала Серіна, підморгнувши, і Езміра розтулила губи. — Якщо вірити легендам і байкам... ми більше не обмежені лише тим, щоб зливатися з оточенням.
— Що ти маєш на увазі? — прошепотіла Езміра.
На губах Серіни з'явилася ледь помітна посмішка.
— Я маю на увазі, що ми можемо бути ким завгодно. Перетворитися на когось іншого, що дозволить нам злитися з навколишнім світом. Ми не можемо довго утримувати цю форму, але ми
боги
, Езміро. Магія, якою ми володіємо, не знає меж.
Серіна підняла руку і покрутила пальцями, і в одну мить її рука розширилася, перетворившись на довге щупальце кракена.
Езміра роззявила рота і зробила крок назад.
— Що, в ім'я всіх богів?! — вигукнула вона, і за словами пролунав нервовий сміх.
Серіна обхопила щупальцем зап'ястя Езміри і притягнула її так близько, що їхні носи торкнулися.
— Не всіх богів, люба сестро. Відтепер є тільки
ми
.
Езміра застигла в шоці, коли Серіна знову звернула увагу на натовп, що чекав на неї, а її рука вмить повернулася до нормального вигляду.
— Люди Мейрінісу, — проголосила Серіна, і її голос, посилений силою, прокотився над натовпом, немов гучна хвиля. — Занадто довго ми існували, лише як тіні того, ким колись були. Скуті кайданами і прокляті богами, які боялися нашої сили, і які залишили нас помирати. Але більше цього не буде.
Натовп зашелестів, а потім пролунали вигуки, що відлунювали по всьому місту. Вона підняла руку, щоб зупинити вигуки, і її золотаве волосся кольору троянди закружляло навколо неї, наче вона була в морі.
Езміра дивилася на сестру, відчуваючи у животі суміш захоплення і неспокою. З моменту їхньої зустрічі Серіна завжди вміла заволодіти увагою всіх присутніх. Але тепер, як відроджена Нейріса, в її впевненості було щось майже тривожне.
— Разом, Каліпсо і я відновимо наше королівство, — продовжила Серіна рішучим голосом. — Разом ми повернемо те, що у нас відібрали. А тим, хто наважиться стати на нашому шляху... — Її гострий погляд пробіг по натовпу. — Знайте, що на них чекає гнів
богинь
.
Коли знову вибухнули оплески, її сестра прошепотіла:
— Не соромся, Езмі. Вони повинні побачити твою силу, щоб повірити в правдивість наших слів.
Езміра важко ковтнула, її пульс пришвидшився, коли увага натовпу перейшла на неї. Зібравшись із силами, вона зробила крок уперед, піднявши руки до фальшивого неба і викликаючи свою магію.
Сріблясто-блакитні іскри вискочили з кінчиків її пальців, тріскотячи в повітрі, наче зірки. Вони танцювали і кружляли навколо її рук, світлові дуги спалахували між її пальцями. Стаючи все яскравішими, вони зливалися в блискавки, що звивалися у химерні візерунки над її долонями, утворюючи сяючу кулю чистої енергії.
Натовп затамував подих, і повітря наповнилося захопленням. Езміра ледь посміхнулася, і в її грудях зародилося щось схоже на гордість.
Легким рухом зап'ястя вона запустила кулю в повітря, де вона розірвалася на дощ іскор, і натовп вибухнув від захвату. Езміра опустила руки вздовж тіла, її груди здіймалися, коли вона дивилася на свій народ, обличчя якого сяяли від подиву — завдяки
їй
.
Це було так незвично для неї. Люди дивилися на неї тепер не з острахом, а з
надією
.
Але коли її охопив гул натовпу, інше усвідомлення вразило її, немов блискавка, що тепер жила в її жилах. Прокляття було не тільки на них самих і їхньому королівстві — воно було пов'язане з чоловіком, який втік від цього прокляття разом з нею.
Воно було пов'язане з її батьком.
Серце Езміри підскочило до горла, і, не промовивши ні слова, вона обернулася і побігла. Ноги несли її геть від святкування і назад до головних воріт замку. За нею Серіна кричала, але вона не зупинилася. Вона мусила дізнатися. Якщо її прокляття було зняте, то і прокляття її батька теж.
Сайріс Блеквуд мав бути вільним.
Езміра мчала коридорами замку, її босі ноги стукали по каменю, а срібне волосся розвівалося за нею. Вона дихала швидко і неглибоко, а думки мчали ще швидше.
За нею лунав голос Серіни:
— Езмі! Куди ти йдеш?
Езміра не зупинилася,
не могла
, серце билося в грудях, коли вона оббігла ріг і зупинилася біля сходів, що вели до вежі. Коли вона зробила перший крок, щоб піднятися сходами, Серіна схопила її за плече і обернула до себе.
— Езміро, зупинись! — Голос сестри був різким, але її очі були сповнені турботи. — Що ти робиш?
Езміра вирвалася з рук сестри, її груди важко піднімалися, коли вона зустрілася з золотим поглядом Серіни.
— Покрова Видінь, — сказала вона, намагаючись віддихатися. — Ти сказала, що вона показує минуле і сьогодення —
все
, що я захочу побачити.
Серіна нахмурила брови, відкрила рота, ніби хотіла заперечити, але завагалася.
— Так, показує, — визнала вона тихішим голосом. — Чому? Що ти шукаєш? Якщо це Дрей...