Страница 184 из 199
Глава 86
РОЗДІЛ 75
ДРЕЙВІН
Скрип дерев'яних сходів лунав, коли Дрейвін спускався по сходах під палубу. Повітря ставало все важчим, вологим від запаху спітнілих тіл, а з камер корабля долинали тихі голоси.
Коли він з'явився в полі зору, всі голови обернулися до нього.
— Ти! — прорикнув Джак, хапаючись за ґрати камери. Його обличчя було червоним від люті. — Ти, клятий
виродку
!
Він простягнув руку крізь ґрати, і Дрейвін змушений був зробити крок назад, щоб уникнути удару.
— Де вона? — вимагав Джак, голос його зривався. — Де Езмі?
Дрейвін ковтнув і видихнув.
— Її тут немає.
Тоді вибухнув хаос — всі чоловіки в камерах викрикували звинувачення та образи, кожен голос був гучніший за попередній. Він підняв руки, долонями назовні, ніби це могло заспокоїти бучу.
— Досить! — гримнув Дрейвін, його голос прорізав божевілля. Настала напружена тиша. — Я тут не для того, щоб битися з вами або слухати образи, які, я вам обіцяю, не гірші за ті, що я вже сказав собі, чорт забирай... — Він замовк, важко дихаючи. — Я тут, щоб пояснити.
Рівен грізно поглянув на нього.
— Пояснити що? Як ти прирік її на смерть, коли вона впала з тієї скелі? Або як ти покинув її там і залишив гнити?
Слова вдарили його, як удар, і в горлі знову з’явився ком.
— Я не покинув її, — сказав він, голос його був рівним, незважаючи на почуття провини, що гризло його. — Я ніколи б її не залишив.
— То де вона, чорт забирай,
Феніксе
? — виплюнув Рен.
— Ми знайшли його, — випалив Дрейвін, зробивши крок ближче до клітки. — Ми знайшли Мейрініс. Езміра... — Він метушливо поглядав навколо, шукаючи слова. — Вона набагато більше, ніж будь-хто з нас міг уявити.
— Я тобі це казав з самого початку, виродку. Що, тепер ти побачив її справжню суть і раптом захотів зіграти героя перед людьми, яким вона насправді не байдужа? Ти брешеш нам в обличчя про те, як і чому ти тут! — ревів Джак.
Дрейвін ударив кулаком себе в груди і крикнув у відповідь:
— Я дбаю про неї! —
Набагато більше
,
ніж вони
, хотів додати він, але стримався. Він різко видихнув, провів рукою по волоссю. — Я тут, бо мене
обдурили
. Маніпулювали магією.
— Ну, якщо Езмі не хотіла, щоб ти був там...
— Це не вона, — перервав Джака Дрейвін. — У Езміри є сестра… — Він замовк, змушуючи себе зустріти їхні звинувачувальні погляди.
— Про що ти, в ім'я всіх богів, говориш? — виплюнув Джак. — У неї немає сім'ї, крім нас. Ми
—
її сім'я, а ти, чорт забирай, відібрав її у нас. Так само, як ти вкрав у неї батька. Ми були всі, хто у неї був, чорт забирай!
— Я знаю! — заревів Дрейвін, і його голос відлунням прокотився по камерах. Він кілька разів глибоко вдихнув. — Просто вислухайте мене. Будь ласка, — благав він, намагаючись стримати полум’я, що палило його пальці. — Її сестру звати Серіна. І вона використала свої сили проти мене.
Усі дивилися на нього, обличчя закам'янілі, не моргаючи.
— Вона змусила мене повірити… — Його голос затремтів, і він важко ковтнув, перш ніж продовжити. — Вона змусила мене бачити речі, яких не було насправді. Я знаю, що ви всі добре знаєте, як Езміра може змусити когось вірити в щось — повірте мені, її сестра в цьому плані нічим не відрізняється. Коли я зрозумів, що сталося, я був зачинений поза замку Мейрінісу, і єдиний вихід був через цю кляту печеру.
— Зручно, — похмуро пробурмотів хтось.
— Я кажу правду, — різко відрізав він. — Послухайте, Езміра в небезпеці. Серіна планує використати її, щоб підняти королівство. Я не знаю, як вона це збирається зробити, але Мейрініс втрачено лише для тих, хто живе на поверхні. Під хвилями воно процвітає, і вони планують повернутися. Для цього їм потрібна Езміра.
— Чому? — Джак зморщив брови, схрестивши руки, а екіпаж спостерігав за тим, як вони сперечалися крізь ґрати камери.
— Я вже казав тобі, вона набагато більше, ніж ми думали, навіть більше, ніж вона сама про себе думала. — Погляд Дрейвіна блукав по всіх, хто дивився на нього, і він вдихнув. — Трохи дивно, чи не так? Езміра була останньою з свого роду, але мала більше сили, ніж хто-небудь знав або чув...
— Так, ця частина завжди була
дивною
, як ти кажеш своїми вигадливими королівськими словами, Феніксе, — просичав Рівен.
Дрейвін закотив очі.
— Ще
дивніше
, що коли ми знайшли загублене королівство, ув’язнене в морі, вона знайшла сестру. Близнючку. — Він поглянув на Рівена. — Сподіваюся
, це
слово тобі було легше зрозуміти.
Він не зміг стримати відповідь. Вони всі поводилися як ідіоти, відмовляючись слухати.
Рівен звузив очі, але Дрейвін бачив, як майже всі почали складати до купи те, що він намагався сказати.
— А що, якби я сказав вам, що Богині Моря не загубилися, а прикуті до кісток смертних? — продовжив він.
— Ти брешеш, — пробурмотів Джак.
Дрейвін зробив крок до дверей камери, і коли він це зробив, вздовж металевих грат спалахнуло полум'я, і всі відступили назад, задихаючись.
Коли він заговорив знову, його голос був тихим, таким, яким його знали всі мешканці Раймеллу, — голосом Фенікса:
— Та годі, Джаку, навіщо мені брехати про таке? — Дрейвін нахилив голову набік. — Навіщо мені витрачати свій клятий подих? Я вірю, що ти любиш її, романтично чи платонічно, мені зараз байдуже, але якщо ти дбаєш про неї, ти вислухаєш слова, які я намагаюся вбити тобі в твою товсту голову. Але не помилися, я піду за нею, не зважаючи підеш ти зі мною, чи ні.
Джак оголив зуби, коли полум'я згасло.
— Гаразд, Феніксе, я слухаю.
Дрейвін видихнув, відчувши полегшення, перш ніж розповісти про все, що вони пережили в Мейрінісі, оминувши частину про свої почуття до Езміри — свого Дикого Полумʼя — не бажаючи мати справу з черговим вибухом емоцій. Натомість він розповів їм, що Серіна змусила його вислухати її плани, а наступне, що він пам’ятав, — це пробудження за межами Мейрінісу.
Він не збрехав, просто опустив деякі факти.
У кімнаті запала важка тиша.
Рен зробив крок уперед, стиснувши щелепи, і поклав важку руку на плече Джака, який стояв там ошелешений.
— Ти очікуєш, що ми довіримося тобі, нашому ворогу, який зараз тримає в заручниках нашого капітана? Звідки нам знати, що вона ще жива? Звідки нам знати, що все, що ти щойно сказав, не є пасткою, і що ти не вбив її?
Боже, пірати — справжні ідіоти.
Дрейвін стиснув щелепи.