Привид під припливами

— Ми знайшли його. — Дрейвін ковтнув, перш ніж зробити вдих. — Ми знайшли Мейрініс, і не можемо втрачати час. Вона все ще там.

Вираз обличчя брата потемнів.

— Я сподіваюсь, що ти не про ту жінку, яка змогла тебе заманити в пастку і

полонити

, Дрейвіне.

Він ніколи не бачив, щоб Атлас так швидко розлючувався на нього. Зазвичай саме він заспокоював Дрейвіна або намагався перевести розмову на жарти, щоб розрядити атмосферу. Атлас був протилежністю Дрейвіна — веселим і життєрадісним, тоді як той був похмурим і задумливим, але щось у ньому змінилося.

Дрейвін гнівно видихнув, стиснувши кулаки.

— Її звати Езміра. Я не очікую, що ти зрозумієш, але⁠...

— Але?! — перервав його Атлас, у його погляді промайнули шок і щось схоже на біль. — Нехай гниє в тій печері. Вона хотіла тебе вбити, чорт забирай.

— Але вона цього не хотіла! — Дрейвін підвищив голос і відчув, як погляди членів екіпажу з усіх боків корабля зупинилися на ньому. — Ситуація змінилася. Мейрініс існує. Вона не ув’язнена в печері, вона ув’язнена в королівстві під хвилями.

Атлас швидко похитав головою.

— Я не розумію. Воно затонуло тисячу років тому.

Дрейвін зробив крок до нього, знизивши голос до тихого шепоту.

— І воно

вижило

. Ціла цивілізація, Атласе. А королева-наступниця планує його підняти.

Атлас відкинув голову назад і розреготався —

розреготався

над словами Дрейвіна.

— Мені здається, ти наковтався морської води, брате.

Дрейвін стиснув щелепи, вени на шиї пульсували, коли він підняв палець, щоб вказати на обличчя брата.

— Це чортова

правда

. Езміра все ще там, у небезпеці, а ти дозволив їм витягнути мене!

— Я нічого їм не

дозволяв

, — відрізав Атлас. Його голос став твердішим. — Її екіпаж вважав, що ви обоє загинули. Коли ми побачили тебе, ми вважали це дивом. Я не збирався марнувати ресурси чи ризикувати життям заради якоїсь клятої

піратки

, коли ми знайшли того, за ким прийшли.

Ці слова вразили його, як удар, і на мить він не міг вимовити ні слова, дихаючи нерівно і уривчасто.

— Вона не мертва, — пробурмотів він. — Вона в пастці. Разом зі своєю сестрою, яка, по суті, є клятою морською відьмою, і незабаром стане

ще

гіршою.

— Морською відьмою? — глумливо запитав Атлас, стиснувши щелепи. — І що ти хотів, щоб я зробив, Дреє?

Вітер розносив тишу між ними, поки Дрейвін шукав слова.

— З нею станеться щось жахливе. Повір мені, якщо ми не зробимо щось швидко, Мейрініс повстане з глибин, і те, що прийде разом з ним, буде гірше за все, з чим ми коли-небудь стикалися.

Вираз обличчя Атласа пом’якшав, хоча його голос залишався рівним.

— Розкажи мені все. Що сталося в тій печері і що нас чекає, якщо ми повернемося?

Вага всього цього тиснула на Дрейвіна, але він змусив себе говорити. Він якомога швидше розповів Атласу про все: про те, як прокинувся на кораблі Езміри, про падіння в печеру, про спільну боротьбу з кречумсами, про знахідку Мейрінісу і склеп, що був всередині.

Атлас тихо свиснув.

— Однозначно забагато морської води.

У Дрейвіна в очах спалахнули полум'я, і він здивувався, коли Атлас зробив крок назад.

— Останнє, що я пам'ятаю, це те, що Серіна сказала мені, що вона не просто намагається відродити королівство. Вона намагається заволодіти силою Езміри. Прив'язати її душу до старих кісток і вирвати їх з неї, коли все, що їй потрібно, буде зроблено, починаючи з виведення Мейрінісу на поверхню. — Його голос затремтів, але він продовжив. — Вона грає в довгу гру, маніпулюючи всіма навколо себе, включно зі мною.

Брат звузив очі.

— Включно з тобою?

У ньому спалахнув гнів.

— Вона... вона використала пісню сирени, щоб переконати мене, що Серіна —

це вона

. — Сором палив його груди, коли він підвів погляд на Атласа. — Серіна обдурила мій розум, змусивши мене повірити, що вона — Езміра.

— І що? — Атлас виглядав ще більш збентеженим, ніж раніше.

— Я поцілував її, а коли зрозумів правду, було вже запізно. Езміра все бачила. А тепер вона… — Він замовк, голос затремтів.

Брат роззявив рота.

— Ти... Ти кохаєш її... чи не так?

Дрейвін мовчки кивнув, горло стиснулося. Спогад про неї, що стояла у дверях, з очима, сповненими зради, був ножем, який не переставав крутитися в його серці.

— Завжди все через жінок, — застогнав Атлас, закочуючи очі. Він поклав руку на плече Дрейвіна, міцно стискаючи його. — Що ж, ми повернемося до короля і розповімо йому про все, щоб королівство могло далі планувати. Я впевнений, він буде в захваті, коли побачить весь екіпаж «Нічного Привида» у своїх руках.

Її екіпаж.

Тоді до нього повернулися спогади про пляж — про те, як «Валор» атакував «Нічного Привида» з гармат.

Дрейвін схопив Атласа за плече.

— Екіпаж — вони живі?

Він кивнув.

— Тримають під палубою. Моя майбутня дружина на борту, щоб ніхто з них не втік за допомогою магії. Чесно кажучи, дивно, що вони не робили жодних спроб втекти з того часу, як ми відпливли. Мабуть, вона налякала їх на смерть того дня в печері. Але це дивно, чи не так?… Екіпаж, що складається з різних істот.

Дрейвін підняв брову.

— Дружина?

Атлас посміхнувся.

— Нам є про що поговорити, брате.

Дрейвін стиснув губи, але, не давши Атласу сказати ні слова, помчав по палубі і спустився сходами до камер.

Він знав, що час спливає, якщо вже не сплив.