Страница 180 из 199
Разом вони розкидали землю з берегів Мейрінісу, яка розчинилася в мулі, закручуючись і зливаючись з водою, наче глина.
Потім Азеріан зняв кинджали зі стін і простягнув їх близнючкам, їхні леза блищали у світлі морського вогню і смолоскипів. У ту мить, коли пальці Езміри торкнулися рукоятки, її подих застиг.
Я тримаю в руках зброю, якою мене вбили.
Лезо, яке забрало її життя, встромив у груди чоловік, який стверджував, що кохає її.
Вона обернула кинджал, спостерігаючи, як на його відбитому лезі змішуються синьо-зелене морське світло і полум'я вогню. Гіркий сміх вирвався з її грудей, коли вона дивилася, як танець її води та полум'я Айри насміхаються над нею.
Езміра підняла погляд на сестру, і вони обидві різко кивнули одна одній. Одночасно близнючки простягнули долоні і прорізали собі шкіру лезами. Вони обидві випустили різке шипіння, коли шкіра розірвалася. Кров зібралася в їхніх долонях, а потім вони повернули зап'ястя і дозволили їй капати на кістки, які жадібно вбирали жертву. З велсініту на долонях миттю розтеклися павутиноподібні жилки.
— І нарешті, він вимагає страху, — голос Серіни моторошно відлунив у печері.
Їхні погляди зустрілися, і криваві кінчики пальців Езміри торкнулися намиста, яке Дрейвін подарував їй у ніч святкування — у ніч, коли вона віддала йому себе — розум, тіло і душу. Ніч, яка змінила все, і ніч, яку вона пообіцяла собі ніколи не повторити.
Красиве і блакитне, з гострими краями. Воно нагадує мені про тебе, —
сказав він.
Вона обхопила кулон пальцями і зірвала його з шиї, ланцюжок обірвався, і вона кинула його на вівтар.
— А чого ти боїшся, сестро? — голос Серіни обвівав її, ніби вона була всюди одночасно.
Езміра розтулила губи, не відриваючи погляду від кривавого кришталю.
— Кохання, — відповіла вона.
Погляд повільно піднявся на Серіну.
— А чого боїшся ти, сестро? — повторила Езміра.
Серіна поглянула на кинджал у своїй руці, її рука тремтіла від раптової люті, перш ніж вона кинула лезо в жертву.
— Смерті, — відповіла вона ледь чутним голосом.
Повітря миттєво наповнилося силою — її вага тиснула на легені, і кожен подих давався з великим трудом. Коли їхня кров просочувалася в останки, руни на них пульсували слабким світлом.
Серіна простягнула руку і схопила Езміру за руку, їхні криваві долоні злилися, а кров продовжувала литися на камінь. Близнючка ледь ворухнула губами, кивнувши їй — це був сигнал почати співати.
І разом їхні голоси переплелися, перетворившись на єдину чарівну мелодію, яка лунала по всій гробниці.
Припливами, що поглинули наше ім'я,
Землею, що поховала наше полум'я,
Союзниками, що шепотіли нерозказані брехні,
Ми закликаємо силу, яку колись мали.
Від богів, які зв'язали наші кістки ганьбою,
Ми викликаємо ваш страх, вашу кров і наше ім'я.
Сут
ність
води, вогню, каменю і розуму,
Розплутай наші ланцюги і поверни те, що належить нам.
Співи викликали потік спогадів, що навалилися на її розум — спалахи їхнього королівства, запах солі та сонця, і невпинний гуркіт моря, що розбивався об кожен берег.
Тіло Езміри почало боліти, її сухожилля розтягувалися і скручувалися. А потім біль перейшов до серця. Її кров перетворилася на рідкий вогонь — гарячу, пекучу агонію, яка поширювалася назовні, запалюючи її кістки одну за одною, а її смертне тіло відчувало, ніби розбивається на дрібні осколки під дією суворої сили.
Вона вчепилася руками в боки вівтаря і нахилилася вперед, ледь не впавши на останки, коли магія перетворювала її зсередини. Вона ризикнула поглянути на сестру і побачила, як та корчиться від болю поруч із нею, обидві їхні смертні оболонки руйнуювалися під тягарем мук.
Езміра закричала, сила наповнювала її нестерпним тиском, схожим на греблю, що ось-ось прорветься. Її зір затуманився, і вона похитнулася назад, змушуючи себе дихати крізь біль, коли серце загрожувало вирватися з грудей.
Але вона відмовилася здаватися — ніколи більше вона не піддасться.
Зціпивши зуби, вона вхопилася за край каменю і прийняла біль, який перетворював її смертне тіло на щось вічне — щось божественне.
Раптовим вибухом стародавні кістки розчинилися у світлі, м'якому, рівномірному сяйві, яке піднялося з каменю і попливло до кожної з них. Ця сила хлинула до їхніх кінцівок, осіла на рунах, що позначили їхнє тіло, а потім просочилася в них, зв'язавши їх із цими формами.
Езміру заполонила суміш ейфорії та муки, розрив у тканині її буття змусив її задихатися і корчитися, коли суть тих останків злилася з її смертним тілом.
Езміра розплющила очі і побачила, що її тіло слабо світиться сріблясто-блакитним світлом, мерехтячи, як місячне світло на хвилях, а шкіра Серіни випромінює м'які відтінки світанку над поверхнею океану.
Потім її тіло спалахнуло крижаним жаром, і її смертна оболонка здавалася тане з кісток.
І тоді це сталося.
Енергія всередині них досягла критичної точки, і з раптовим, оглушливим ревом вони вибухнули назовні в бурхливому спалаху світла. Сліпуча сила вирвалася з їхніх тіл нестримною хвилею.
Послушники, що стояли вздовж стін склепу, закричали, але їхні крики обірвалися, коли сильна енергія спалила їх, залишивши після себе лише попіл, що кружляв у зарядженому повітрі.
Два кам'яні вівтарі тріснули і розсипалися під силою вибуху, а уламки розлетілися по кам'яній підлозі. Стіни гробниці затремтіли, намагаючись стримати вивільнену силу, а тріщини побігли по каменю.
Езміра і Серіна стояли в центрі пекла сили — їхнє срібне і золоте волосся розвівалося під подувом невидимого вітру.
А потім все зупинилося, наче сам світ завмер. Блиск в їхніх очах був гострим і непохитним, вони не відривали поглядів одна від одної, поки все вщухало.
Тиша, що настала, була оглушливою.
Близнючки стояли посеред руйнувань, кімната була випалена і без життя, за винятком енергії, що все ще танцювала навколо них — Езміра відчувала, як вона пробігає по її тілу, наче спалахи блискавки. Попіл кружляв у повітрі, осідаючи, наче сніг, на розбиті залишки кімнати.
Її чуття загострилися — зір і слух стали гострішими і сильнішими, ніж вона могла собі уявити. У кімнаті було тихо, але океан за куполом ніби пульсував у відповідь, притягнутий їхньою силою.