Привид під припливами

Глава 84

РОЗДІЛ 73

ЕЗМІРА

ЧЕРЕЗ ТИЖДЕНЬ

Минулий тиждень був бурхливим: кожен день був сповнений завдань, зустрічей з радою та рішень, які не давали Езмірі часу замислюватися над зрадою Дрейвіна.

Серіна була невблаганна у своїх настановах, розповідаючи про стародавні обряди та важливість узгодження їхніх енергій для того, що мало статися. Народ Мейрінісу також був готовий, вартові та радники королеви переконалися, що всі знають про всі можливі варіанти розвитку подій — землетрус, руйнування купола, раптовий приплив хвиль. Але правда була в тому, що ніхто насправді не знав, чого чекати. Тому вони були впевнені, що підготувалися до всього, що можна було уявити.

Це вплине не тільки на їхнє життя або життя їхнього народу, але й на всіх, хто живе над поверхнею, включаючи її батька.

Якщо Езміра і Серіна зможуть зламати прокляття і звільнитися від смертних пут, то є шанс, що прокляття Сайріса Блеквуда також буде знято. Він зможе ходити по суші. Він більше не буде задихатися на березі Раймеллу або в тюрмі, де його утримували останні кілька тижнів.

Езміра і Серіна зібрали жертви для інших богів. Пісок з дна океану — жертва для Вілейму, Бога Землеробства і Зростання. Смолоскип — для Айри, Бога Люті й Війни. Залишилися лише страхи для Вайден, Богині Ілюзій, і жодна з сестер не сказала, що принесе їй.

Езміра розмірковувала над усім, що привело її сюди. У неї був план, жертва, на яку вона більш ніж охоче згодилася, сподіваючись, що

ця данина

позбавить її того тягаря, відкинувши його геть на решту її існування.

Тепер Езміра і Серіна стояли перед входом до склепу, а Азеріан і рада слідували за ними в плащах з капюшонами.

Вона затамувала подих, дивлячись на запечатані двері гробниці, знаючи, що після того, як вони відновлять свою силу, нічого не буде так, як раніше.

Але що, якщо вони зазнають поразки? Або якщо Серіна помиляється щодо того, що для цього потрібно? Що, якщо це те, чим вони завжди мали залишатися?

— Ти готова? — голос Серіни прорвав її думки, даруючи їй спокій, якого вона навіть не усвідомлювала, що потребує.

Езміра зустрілася поглядом із Серіною і, можливо, вперше побачила її такою, яка вона є насправді — вона побачила людину, яка розділяє її тягар, яка розуміє вагу того, що вони збираються зробити, можливо, навіть більше, ніж вона сама.

— Ага, — відповіла Езміра, і її голос був твердим, навіть попри те, що серце калатало в вухах. — Давай зробимо це. — Вона знову поглянула на двері, і сестри одночасно притулилися до холодного каменю.

Камінь заскрипів, стародавні печатки затремтіли під їхнім дотиком. Тихий гул заповнив повітря, вібруючи під їхніми ногами. Жодна з них не промовила ні слова — вони просто стояли нерухомо, примруживши очі, дивлячись на вхід до склепу, який відкривався перед ними. Повільно руни, викарбувані на дверях, почали світитися, спочатку слабко, потім яскравіше, освітлюючи печеру, як і раніше.

Тільки двері не відкривалися, як минулого разу, відмовляючись ковзати вглиб землі, як вона очікувала. Але з глибоким, гучним

тріском

камінь розколовся по центру. Пил і уламки розлетілися, і масивні плити змістилися назовні, відкривши зяючу темряву. Потік затхлого повітря обвіяв їх, розвіваючи волосся.

Серіна обернула в повітрі пазуристий палець і випустила кілька куль морського світла, які влетіли в склеп, висвітливши тіньові ніші і дві кам'яні плити, на яких лежали їхні кістки.

Погляд Езміри миттю ковзнув вгору, до двох кинджалів, що висіли на стіні, паралельно до місць спочинку, а між ними висів тризуб Айрессів.

— Разом, — прошепотіла Серіна, легенько поклавши руку їй на плече.

Та кивнула і зробила перший крок, переступивши поріг склепу. Азеріан запалив смолоскипи, що висіли на стінах, ударивши двома каменями, і полум'я спалахнуло, ніби вітаючи їх — або попереджаючи.

Погляд Езміри був прикутий до піднесеної платформи. Її руки стиснулися в кулаки, а емоції вирували, коли вона дивилася на вівтар, на якому лежали кістки богинь. Богинь, яких зрадив той, кого вона кохала, — той, кому вони обидві довіряли.

Але тепер вона знала краще, і історія ніколи не повториться.

Езміра пообіцяла собі, що більше не буде інструментом в руках інших або зброєю, якою вони можуть користуватися. Будучи істотою з божественною і древньою силою, вона випустить тисячолітню лють на кожного, хто спробує знову маніпулювати нею.

— Ти відчуваєш це? — запитала Серіна, обернувшись до неї. — Магію? Силу?

Езміра заплющила очі й дозволила собі відчути, дотягнутися до чогось більшого, ніж лише свої почуття. Склеп вібрував від енергії, пульсуючи в такт її серцебиттю. Вона кликала її, шепотіла їй, вимагаючи уваги.

Це була не просто сила — це була її сила. Це була

їхня сила

, і вони ніколи більше не дозволять їй вислизнути з рук.

— Я відчуваю, — тихо, майже зловтішно промовила вона.

Серіна ледь помітно посміхнулася.

— Добре. Ми маємо прийняти її повністю. Нам знадобиться чимало сили, щоб здійснити наш план. — Поки вона говорила, її піддані вишикувалися по периметру кімнати, не відриваючи погляду від близнючок.

Езміра відчувала, як ноги важчають, коли піднімалася сходами. Вона зупинилася на краю помосту, дивлячись вниз на ідеально цілі кістки, від яких по її спині пробіг руйнівний холод.

Серіна підійшла до неї і стала на протилежному кінці, між ними стояли два кам'яні столи.

— Як тільки ми знову з'єднаємося з тим, що було в нас відібрано, ми нарешті станемо вільними. — У склепі здавалося, що всі затамували подих. — Просто роби, як я, сестро.

Серіна простягнула руку першою, а Езміра повторила її рухи.

Її рука тремтіла над грудною кліткою скелета, і коли пальці Езміри торкнулися кістки, по її тілу пробіг потік тепла, немов вогонь у венах. Вона задихалася, тримаючись за край вівтаря, щоб не впасти.

Серіна затремтіла, ніби її обвіяв невидимий вітер.

— Вони кличуть нас, — прошепотіла вона. Вона підвела погляд на Азеріана, який тепер стояв прямо перед тризубом на іншому кінці крипти. — Принеси нам жертви, а коли ми їх отримаємо, ти повинен охороняти двері.

Азеріан підкорився, і разом Езміра та Серіна взяли жертви з його срібного підносу. Вони викликали воду з посудини, і вона закрутилася в повітрі, наче рідка стрічка, а потім вилилася на кожен вівтар. Вони дивилися, як вона розливається по кістках, наче жива річка, заповнюючи тріщини, збираючись у виїмках і борозенках стародавніх черепів.