Привид під припливами

Глава 14

РОЗДІЛ 3

ЕЗМІРА

Під тьмяним світлом свічки, вугільно підведені, сапфірові очі дивилися на Езміру через дзеркало. Піднявши руку, вона м’яко торкнулася краю колись вишуканої рамки кольору шампані, що тепер більше скидалася на потьмянілий уламок мотлоху, викинутий якимось королем.

Її погляд блукав по всіх видимих частинах її зовнішності — від синьо-чорного волосся, що хвилями спадало до середини спини, до численних срібних сережок-кілець, що висіли у вухах, і до безглуздої багатошарової сукні, корсет якої стискав талію до майже невидимих розмірів. Вона натягнула пару шкіряних чобіт до колін, які потягла з комори в коридорі, й заходилася шнурувати їх поверх панчіх, що щільно облягали ноги.

Поглянувши на панчохи, вона подумала, що ті більше пасували б для риболовлі, ніж як частина вбрання, але саме так, здається, виглядала жінка, якої чоловіки прагнули в своїх ліжках. Не те щоб вона про це щось знала — вона не відчувала такого бажання вже століттями. Будь-який чоловік або самець, що наважувався підійти надто близько, незмінно опинявся під її чарами, і саме спосіб, у який він наближався, визначав — чи отримає він милість, чи буде змушений встромити лезо у власне тіло.

Зробивши крок назад, вона стала в центрі орендованої кімнати в «Елі Кракена» — занедбаній таверні в самому серці Якірної Пристані, гучного притулку для контрабандистів рому та морських злочинців. Музика й гамір з поверхів унизу струсили підлогу і захитали стіни, доки трактир наповнювався гостями.

Це звучало як дім.

Спідниця її сукні спадала до ніг, і вона підібрала один край, засунувши його за пояс, щоб продемонструвати сітчасті панчохи, що обтягували її м'язисті стегна. Зігнувши коліно оголеної ноги, вона відвела його вбік і з роздратуванням видихнула, продовжуючи прискіпливо вивчати кожну деталь, що облягала її форми.

— Ну, Езмі, ти виглядаєш як донька будь-якого борделю, — пожартував Джак з місця, де сидів навпроти, спостерігаючи за нею.

Вона повернулася до нього, кинувши йому незадоволений погляд, і все, що він міг зробити, це підняти брову в знак виклику.

— Твоя присутність тут зовсім не потрібна. Як і всіх вас, якщо вже на те пішло, — пробурмотіла вона.

Коли «Нічний Привид» досяг Якірної Пристані, вони вирішили кинути якір за поворотом, щоб не потрапити на очі екіпажу Фенікса, який уже зумів замаскуватися серед натовпу на острові. Езміра планувала змусити капітана Дрейвіна Роу надати їй необхідну інформацію — вирвати все можливе з його пам’яті, а тоді позбутися його, водночас усунувши одну з найбільших загроз.

Джак встав і підійшов до неї.

— Жоден не має зухвальства думати, що зможе вистояти проти Фенікса сам, Езміро. Він небезпечний. Так само небезпечний, як і ти.

Вона випустила різкий сміх.

— Я не боюся погратися з вогнем, Джаку. — Вона кинула йому злісну посмішку, на що він закотив очі.

Дрейвін Роу не був звичайним смертним принцом — він був

володарем вогню

. Єдиним, про якого знали в усьому Раймеллі.

Король Лефайріну зненавидів те, що його вважали найслабшим серед рас і королівств. Подейкували, що коли народився його другий син, Дрейвін, менш ніж за рік після первістка, король привів обох до храму Айри й уклав угоду в обмін на дари. Кажуть, що ціна, яку бог зажадав — вкласти частку своєї буйної душі в немовлят. Король охоче погодився, сподіваючись, що це вселить страх в інші королівства.

І це спрацювало.

Атлас, первісток і спадкоємець, отримав силу тіней і диму, прославлений здатністю сліпити ворогів і занурювати їх у темряву. Дрейвіну ж дісталося полум’я Айри — шалене, руйнівне. Так він здобув славетне ім’я Фенікса Лефайріну.

Протягом років Езміра чула чутки, що Дрейвін часто виходив у море, аби зустрічатися з іншими королівствами — ймовірно, щоб нагадати їм про необхідність дотримуватись умов торгівлі. Хоча він і не був спадкоємцем, та все ж залишався королівською особою. Подейкували, однак, що він зневажає своє звання і з’являється в Лефайріні лише тоді, коли над королівством нависає загроза.

Король Роу не посилав найманців у пошуках втраченого золота. Езміра знала, що якщо вже він відрядив шукати сина — отже, не довіряв нікому іншому. Попри те, що пошуки були заборонені богами, він не міг допустити, аби інші королівства дізналися — це ще більше загострило б боротьбу за владу.

— Це не гра, чорт забирай! — голос Джака прорізав кімнату, наче лезо.

Вона зробила крок до нього, і хоч була нижча на цілу голову, змусила його відчути себе значно меншим, глянувши зверхньо, з-під лоба.

— Ти забув, де твоє місце, Джаку.

— Це трохи важко. Однак я єдиний, хто піклується про тебе, Езмі. Всі боги знають, що твій батько ледве здатний на це.

Вона нахмурила брови, дивлячись на нього, і її груди важко підіймалися.

— На мою думку, це дурна трата часу.

— Ну, на щастя, я тебе не питав. Кожному іноді потрібна допомога. Навіть якщо вони занадто вперті, щоб це визнати.

Вона зробила крок назад, щоб краще його роздивитися, її погляд блукав по його тілу, а він стояв нерухомо.

— Ти справді думаєш, що існує хоч один варіант, де він матиме наді мною перевагу?

— Дрейвін —

Фенікс

. Він не звичайна людина, — кинув він виклик.

— А це чужа територія для нього і його людей, — парирувала Езміра. — У жодному з царств він не переміг би мене. Та й до бійки не дійде. Я змушу його говорити щойно він опиниться переді мною.

Джак роздув ніздрі.

— До того ж, вода завжди перемагає вогонь, — підморгнула вона.

— Ага, — прошепотів Джак, потираючи скроні. — Екіпаж уже мав розміститись по залі, змішавшись з натовпом. Я піду до них — краще, щоб ми не з’являлися разом.

— І добре, — пробурмотіла вона.

Усміхнувшись, він швидко підморгнув їй.

— Постарайся нікого не вбити, коли вони будуть на тебе дивитись, красуне, — сказав він, виходячи з кімнати.

Після останнього погляду у дзеркало вона зітхнула й рушила слідом за ним до дверей, що ледве трималися на завісах. Шумні, п’яні голоси та оглушлива музика вдарили по ній, щойно вона їх відчинила. Ноги понесли її вниз, рипучими східцями, аж поки вона не зупинилася майже внизу.