Страница 17 из 199
Езміра перебирала кожну почуту дрібницю, пригадуючи, що її батько зазвичай відмовлявся пливти будь-якими південними водами, проте майже ніколи не пояснював, чому. Вона не вважала за шкідливе приховати ту дрібку правди, знаючи, що його цікавитимуть лише скарби, за якими полював король. Усе, чого вона прагнула, — це не допустити, аби король заволодів скарбом, адже він використав би його лише задля власної, егоїстичної наживи.
— Король Роу вислав свого
Фенікса
на пошуки загубленого золота, — мовила вона, піднімаючи з його столу яблуко і відкусивши. — За чутками, вони прямують до Якірної Пристані.
— Фенікса?! — Очі батька повільно розширилися, а губи викривилися в посмішці. — Дрейвіна Роу? Ти впевнена?
Вона лише коротко кивнула, а в її очах з'явився загрозливий блиск.
— І що саме ти хочеш зробити? — запитав він, піднявши брову. — Випередити їх і забрати золото?
— Так. — Езміра зістрибнула зі столу і нахилилася над ним, дивлячись йому в очі. — Ми вирвемо його з їхніх рук і при цьому позбавимо королівство від Фенікса.
Цього разу посміхнувся він:
— Дочка свого батька. — Він затримався на мить, оглядаючи її своїми чорними очима. — Готуй корабель.
Сайріс витяг кинджал із пояса й зі злістю вгатив лезо в мапу, просто в те місце, куди вони тепер мали пливти.
— Ну що, дамо Феніксу Лефайріна теплий прийом в нашому головному порту, га? — Його слова були сповнені зловтішного очікування.
— Ага, — відповіла вона, посміхаючись так само, як і він. — Дамо.