Привид під припливами

Глава 83

РОЗДІЛ 72

ДРЕЙВІН

Дрейвін прокинувся з ривком, його тіло лежало на холодній, нерівній землі в повній темряві. Череп пульсував від болю після того, як Азеріан збив його з ніг на наказ Серіни.

Де б його не залишили, навколо панувала мертва тиша, за винятком його швидкого, неглибокого дихання, яке звучало неприродно голосно, ніби відлунюючи в порожньому просторі. Серце калатало, він змусив себе дихати повільніше. Але навколо нього панувала абсолютна темрява.

Дрейвін підніс пальці до чола, відчуваючи глибокі борозенки на шкірі від кігтів королеви. Він зашипів від дотику, але був вдячний, що її кігті не зачепили його око. Його обличчя, ймовірно, було понівечене на все життя, але йому було байдуже — єдине, що його турбувало, це Езміра.

Інстинктивно він викликав у долоні спалах вогню, здивувавшись, що на зап'ястях не було велсінітового браслету. Коли полум'я зросло, навколо з'явилися обриси. Від цього видовища його серце майже зупинилося.

Волога, нерівна підлога під ним належала печері, в яку він і Езміра впали, коли обвалилася стеля. Стіни безкінечно піднімалися навколо нього, а невелике озеро, в якому він ледь не потонув, було по той бік. Дрейвін обернувся до тунелю, який Езміра відкрила своїми силами, і його очі побачили видовище, що наповнило його жахом.

Перед ним височіла масивна стіна з нагромаджених валунів, яка перекривала прохід до Мейрінісу — до

неї

. Вони знову відгородилися від решти світу, ув'язнивши його за його межами.

Він кинувся до них, пальцями обмацуючи шорстку, непіддатливу поверхню.

— Ні, — прошепотів він, роблячи крок назад, коли паніка майже охопила його.

У його голові з'явилося обличчя Езміри, і він згадав, як вона дивилася на нього, коли він зізнався їй у своїх почуттях, як вона дивилася, коли він заволодів нею і в той же момент погрожував усім, хто наважиться відібрати її у нього.

А потім цей спогад розбився, поступившись місцем переляканому погляду на її обличчі, коли вона застала його з сестрою. Серіна змусила його повірити, що вона — Езміра, його Дике Полум’я. Королева заволоділа його розумом, і він не міг нічого вдіяти, щоб відбитися від неї.

Вона навмисно вбила клин між ним і Езмірою, зруйнувавши довіру, яку вони так ретельно будували, а потім вигнала його, не давши їм можливості поговорити. Не давши йому розповісти їй правду про те, що сталося.

Залишалося лише одне питання:

чому

? Що вона могла запланувати, щоб розділити їх і завдати болю Езмірі? Щоб вся її увага була прикута до Серіни? Але якщо так, то навіщо їй залишати його живим? І з його силою...

Гострий біль у голові був нічим порівняно з агонією, що пронизувала його серце.

Стіни печери здавалися все ближчими з кожним подихом. Чим більше крутилися думки, тим швидше билося серце. Езміра все ще була в Мейрінісі, десь за тією неприступною стіною. Сама, лише з небезпечною сестрою, яка приховувала правду і мала підступні наміри — все заради її довіри.

Все, що вони виявили в тій печері, Серіна вже знала. І вона навмисно тримала Езміру в невіданні.

Зібравши сильніше полум'я, він кинув вогонь на валуни, змушуючи себе спрямувати всю свою силу, всю свою лють у полум'я, випускаючи гучний крик.

Стіни засяяли під ударом, тіні скакали по печері, але камені поглинали його вогонь, ніби вбираючи магію. Він спробував ще раз, виливши ще більше сили, ще більше вогню з долонь, аж піт виступив на лобі. Кожен спалах, який він кидав, згасав на поверхні стіни, ледь залишаючи слід. Нічого не плавилося, не обвуглювало, не горіло.

Дрейвін ударив кулаками по скелі, але біль ледь відчувався через страх, що стискав йому горло.

— БЛЯДЬ

! — крикнув він, і його голос відлунням пролунав у тиші.

Вогняне світло затріщало і згасло, знову зануривши його в темряву.

Задихаючись, він провів рукою по волоссю. Кожен його інстинкт кричав прорватися, розірвати ці камені на шматки, якщо доведеться, але нічого не допомагало. І кожна секунда здавалася, ніби вона все далі віддаляється.

Спочатку вона думала, що він зрадив її довіру і серце, а тепер подумає, що він покинув її — залишив її саму в світі, де вона і так почувалася такою самотньою.

Він зціпив зуби і притиснув лоб до гарячого каменю, насолоджуючись його пекучим дотиком.

— Я прийду. Клянуся кожним клятим богом, який заподіяв тобі біль, я прийду за тобою.

Дрейвін сподівався, що вона якось почує його крізь камінь і глибину, але у відповідь почув лише холодне відлуння свого голосу.

У тиші сплив спогад — глузливі слова Серіни:

«Дуже маленькі щілини в скелі служать сходами».

Дрейвін повернувся до стіни і чорного, скляного озера, що лежало під нею. Край води здавався зловісно нерухомим, перед ним простягалася темна порожнеча, і коли він знову викликав полум'я, то побачив їх — тонкі щілини в скельній стіні, що тягнулися вгору, скільки сягав його зір, і далі. У центрі цього клятого озера.

Зібравшись із силами, він підійшов до краю. Але перш ніж зміг наблизитися, на гладенькій воді з'явилася перша хвилька, потім друга, третя, і все озеро перестало бути спокійним. Його тіло напружилося, коли їхні немигаючі очі з'явилися над поверхнею води.

Грінділоу.

— Проклятий Айра, — пробурмотів він.

Вони дивилися на нього темними і незбагненними очима — істоти, які намагалися поживитися його плоттю, коли він востаннє був у цьому занедбаному богами місці.

Дрейвін зціпив зуби, даючи вогню в руках розгорітися, і вода та монстри, що дивилися на нього, засяяли бурштиновим світлом.

Піднявши полум'я вище, він крикнув:

— Якщо не хочете згоріти, раджу повзти назад у пекло, звідки ви вилізли.

Істоти шипіли, трохи відступили в темну воду, але залишилися там, продовжуючи спостерігати і чекати.

Він не гаяв ні хвилини. Занурившись у крижане озеро, його вогонь освітлював воду лише настільки, щоб розрізнити невиразні обриси тріщин у стіні на протилежному боці. Маючи можливість плити лише однією рукою, він повільно просувався вперед, а вода тягнула його за ноги, і він поглядав то на стіну, то на гріндлоу, які чекали на свою наступну трапезу.

Добравшись до стіни, він витягнув шию, слідкуючи за слідами, що зникали в тіні. Йому доведеться лізти — і для цього знадобляться обидві руки.

— Кляті боги, — прошипів він.

Боги

. Саме вони його втягнули в цю халепу.