Страница 177 из 199
Видихнувши, він загасив вогонь і занурився в непроглядну темряву. У ту мить, коли згасло останнє світло, до його вух долинув звук плескоту води.
Його очі спалахнули, розуміючи, що вони чекали нагоди, щоб атакувати. Дрейвін простягнув руку, і його пальці знайшли гострі виїмки в стіні. Він швидко підтягнувся, довіряючи інстинкту, його руки обережно рухалися по шорсткому каменю, чіпляючись за кожну щілину, коли він ставив ногу на нову опору.
Гострий шиплячий крик заповнив повітря, і тоді він відчув це — слизьку, лускату вагу, що чіплялася за його спину, а потім ще одну, що обмоталася навколо ноги. Горло стиснулося, і він змусив себе залишатися якомога спокійнішим. Дрейвін крутився і бив ногами, але з-низу на нього накинулися ще більше істот, чіпляючись за нього з вражаючою силою. Гострі кігті та зуби впивалися в його руки та плечі, намагаючись стягнути його назад.
— Відчепіться від мене,
чорт
забирай! — ревів він, намагаючись скинути їх, але їхні кігті впивалися все глибше. З кінчиків його пальців вирвався короткий спалах полум'я, але його майже миттєво загасила холодна вода, що все ще прилипала до їхньої шкіри.
Істоти ніби сміялися, видаючи булькаючі звуки, що лунали в печері, а їхня вага все сильніше тягнула його вниз.
Пальці Дрейвіна зісковзнули, і він прослизнув кілька футів вниз по стіні, перш ніж знову знайшов опору на одній з висічених сходинок. Він зціпив зуби, борючись проти їхнього захвату з останніх сил, відчайдушно прагнучи дістатися поверхні — відчайдушно прагнучи знайти допомогу для неї.
У грудях спалахнула лють, якої він ніколи не відчував, підсилюючи його силу. Глибоко вдихнувши, він скерував усю свою енергію, запаливши на спині лютий вогонь.
Полум'я затріпотіло, гаряче і нещадне, обпалюючи грінділоу, що чіплялися за нього. Їх пронизливі крики заповнили печеру, коли вогонь охопив їх, а запах палаючого м'яса наповнив повітря.
Один за одним вони послабили хватку, їхні кігті втягнулися, і вони зісковзнули та впали назад у озеро. Вода зашипіла і забурлила, коли їхні обвуглені тіла впали в неї з плюском, залишаючи на поверхні лише пару та поодинокі бульбашки.
Дрейвін не втрачав ні секунди, змушуючи себе піднятися, м'язи боліли, коли він виходив за межі своїх сил. Він піднімався по стіні так швидко, як тільки міг. Його подерта, закривавлена шкіра кричала від болю, суглоби біліли від кожного міцного стискання, коли він боровся з агонією.
Темрява здавалася нескінченною, стіни печери тягнулися, наче не мали кінця, але він піднімався швидше, сильніше, змушуючи себе вийти за межі виснаження.
Нарешті, з відчайдушним ривком, він витягнув себе на тверду землю і впав на холодний, мокрий камінь. Дрейвін глибоко вдихнув, його серце билося так сильно, що він думав, воно може розірватися, коли лежав у тиші за гудінням бар'єру.
Він притиснув руку до майже невидимого бар'єру, відчуваючи м'яку вібрацію на шкірі. І тепер він не міг пройти назад, щоб повернутися до Мейрінісу.
Чорт
. Мабуть, це мала на увазі Серіна, коли говорила, що її вартові не можуть пройти, бо вони застрягли тут після затоплення. Дійсно, єдиною причиною, чому він зміг пройти раніше, було те, що він був з Езмірою.
Раптом у тунелях пролунав глибокий, гучний гуркіт. Він випростався, миттєво впізнавши цей характерний звук пострілу з гармати.
У руці Дрейвіна спалахнув вогонь, і він підніс його, щоб освітити шлях, і кинувся бігти. Пробираючись звивистими проходами і вузькими коридорами, він спотикався на нерівній землі, прокладаючи шлях крізь нескінченний лабіринт печери. Світло вогню сягало лише на кілька футів перед ним, але цього було достатньо, щоб побачити обвалені скелі і пил, що все ще падав зі стелі від гуркоту.
Другий постріл з гармати пролунав, коли він мчав вперед, змушуючи його бігти ще швидше. З кожним кроком його охоплювала дика відчайдушність. Дрейвін не дозволяв собі замислюватися над тим, що може означати постріл з гармати, і не дозволяв собі турбуватися про те, що зробить екіпаж Езміри, якщо він повернеться без неї.
Нарешті він обійшов останній поворот, і перед ним відкрився вхід до печери.
БУМ.
Земля затремтіла під ногами Дрейвіна, коли оглушливий звук ще одного пострілу пролунав у небі, а він вибіг з печери, ледь не спіткнувшись на нерівній землі. Він заплющив очі від сонячного світла, і, боги, він ніколи не був так вдячний за нього. Але потім його серце забилося в горлі, коли він поглянув на море.
Вдалині піднімалися темні стовпи диму, що закручувалися на тлі блакитного неба і змішувалися з хмарами.
Він помчав вниз по скелястому схилу, ігноруючи гострий біль від ран, які грінділоу залишили на його спині та ногах. Кожен крок супроводжувався хвилями болю, але він біг далі, черевики стукали по нерівній землі, а від запаху солі та диму пекло в носі.
Нарешті з'явився невеликий скелястий пляж, і його пульс пришвидшився від суміші полегшення і жаху, коли він упізнав свій корабель «Валор», що вступив у бій з «Нічним Привидом»
,
і їхні гармати безперервно стріляли.
Дрейвін біг по кам'яному острову, махаючи руками над головою і кричачи, аж голос зринув.
— Зупиніться! — кричав він, але його слова заглушав гуркіт гармат.
Як Семвелл його знайшов? Він ніколи не думав, що хтось попливе так далеко на південь, не кажучи вже про
нього
.
Його погляд застиг на «Нічному Привиді», і він відчув жах, коли помітив, що корабель уже наполовину занурився в глибину.
Цей проклятий корабель був усім, що залишилося в Езміри — її
екіпаж
був усім, що вона мала. І якщо вони потонуть на дно моря, він знав, що саме пекло буде милосерднішим до світу, ніж гнів, який вона випустить на нього.
Щось не так...
«Валор» був неушкоджений. У його корпусі не було дірок, і з жодного корабля не долинали крики жаху. Намагаючись заспокоїти розбурхані думки, він прислухався до звуків, що долинали з «Валора».
Це були
вигуки радості
.
З «Нічного Привида» не пролунав жоден постріл, і на палубі не було жодного члена екіпажу.
— Матір богів, — прошепотів він.
Ще одна гарматна куля впала у воду поруч, оббризкавши його. Він похитнувся, але тримав руки вгорі, відчайдушно махаючи екіпажу, який продовжував стріляти.
Відчай душив його, коли він спотикаючись рухався далі по пляжу і в воду, притискаючи до рота долоні, щоб голос було краще чути.