Страница 175 из 199
Кожен крок до зали лише прискорював її пульс, серце забилося швидше, коли вони наближалися до місця, де, як вона припускала, він чекав на неї.
Чому я сподіваюся, що він чекає?
Езміра переконувала себе, що це тільки для того, щоб вона могла вдарити його кулаком в обличчя — вона не хотіла думати про будь-які інші можливі причини.
Передбачаючи його улесливість, вона загартувала своє серце і розум, щоб будь-які благання про пробачення з його боку не досягли її вух.
Але коли вона і Серіна увійшли до великої зали, в повітрі запанувало дивне занепокоєння. Вартові швидко підійшли до її сестри, нахилившись, щоб шепотіти їй на вухо. На обличчі сестри промайнуло щось незрозуміле, її погляд метався між Езмірою та вартовими, вона виглядала вагаючою.
— Що таке? Що відбувається? — запитала Езміра, зморщивши брови і зробивши крок до них.
Серіна зсунулася, кинувши на неї співчутливий погляд.
— Я не знаю, як тобі це сказати, — сказала вона, поклавши заспокійливу руку їй на плече.
Езміра відчула, як груди стиснулися, і зробила крок назад, щоб Серіна не могла її торкнутися.
— Що сталося? — наполягала вона, відчуваючи, як горло стискається.
Королева вдихнула і завагалася, поглянувши на свої руки, які вона пощипувала, перш ніж зустрітися з її очима.
— Це Дрейвін... він...
— Що з ним?! — перервала її Езміра. Вона не змогла стримати легкого тремтіння в голосі.
— Він зник, — відповіла вона, і час ніби сповільнився, коли кров злилася з обличчя Езміри. — Дрейвіна бачили. Бачили як він залишав Мейрініс і прямував до печер. Він, мабуть, дізнався, де вони, і пішов, не сказавши ні слова. Азеріан намагався піти за ним, але той своїм полум’ям спричинив обвал, заблокувавши тунель, звідки ви прийшли.
Він пішов.
Серце Езміри замерло, кожна надія на нього зникла в одну мить. Її охопило віддалене оніміння, обличчя стало твердим, інстинктивно захищаючи бурю, що вирувала всередині неї.
Пішов.
Це слово застрягло в її голові, жорстоко суперечачи всьому, що вона вважала правдою.
Дрейвін мав чекати тут на її повернення. Він мав падати до її ніг і благати про пробачення. Він мав брехати і шепотіти солодкі слова, як це роблять усі чоловіки, коли зраджують, але він не зміг навіть цього зробити.
Фенікс був боягузом і
втік
.
Він втік від наслідків, які чекали на нього.
Дрейвін втік від
неї
.
Це було ще одне кляте розчарування, яке забило останній цвях у труну її серця.
Він пішов через печери, як вони планували разом, покинувши її.
Біль у серці, який вона так намагалася придушити, перетворився на щось гостріше, жорсткіше. Перетворився на люту хвилю зради, яка охопила її серце і перетворила його на камінь.
Це була лють, чиста і пекуча, яка поглинула останні залишки надії, за яку вона наївно чіплялася, і спалила її на попіл.
Дійсно
,
як Дике Полум’я
, його слова лунали в її голові.
Дрейвін Роу не мав ні найменшого уявлення.
Хоча
він
володів вогнем, саме
вона
забере все, що він любив, і перетворить на попіл.
Серіна знову простягнула до неї руку, але Езміра відсунулася.
— Мені так шкода, сестро.
Езміра стиснула пальці в кулаки, нігті впилися в долоні, а вона намагалася не здригнути обличчям.
Вартові шепотілися до Серіни, відступаючи, і кидали на Езміру обережні погляди, що тільки підсилювали жар у її жилах. Вона відчувала їхню жалість, їхній осуд, ніби вони знали щось, чого вона не знала.
Серіна поглянула на неї зі співчуттям, але Езміра не хотіла співчуття. Воно їй не було потрібне. Будь-яка м’якість, що могла залишитися від спогадів про Дрейвіна, затверділа, перетворившись на палку рішучість.
Їй було байдуже, куди він пішов і чому. Він зробив свій вибір, і вона вирішила, що це буде її останнім уроком.
Езміра не здригнулася, зустрічаючи погляд Серіни, не дозволила ні краплі гніву прослизнути в голос, змусивши губи витягнутися в жорсткій посмішці.
— Ну, схоже, він зробив свій вибір.
І це не вона.
Дрейвін не обрав її.