Страница 174 из 199
— Тепер ти зрозуміла. — Серіна посміхнулася так, що аж мороз пробіг по шкірі. — З того, що я змогла зібрати, це було наказано самим Асайрусом.
Асайрус
. Це було слово, якого вона не розуміла, коли стояла в спогаді.
— А хто це такий?
Серіна нахилила голову.
— Світ більше не пам’ятає Асайруса? — Коли Езміра ледь помітно похитала головою, вона продовжила. — Асайрус — божественна істота, яка керує життям і смертю. Творець і руйнівник усього сущого. Включно з нами, його першими творіннями.
Езміра розтулила губи. Стільки історії втрачено за тисячоліття… і серед неї — знання про іншого бога. Але не просто бога — божественного. Бога Життя і Смерті.
— Розумієш, Езміро, — продовжила вона, — богів не можна було вбити, доки вони не переконали Асайруса, що ми занадто небезпечні для нашого світу. І тоді народився велсініт, що мав кров наших прабатьків. Наш кінець і початок. Наш творець і монарх наказав Айрі проколоти нам серця цими кованими кинджалами і зібрати наші душі. — Вона вказала на них обох. — Очевидно, він так і не виконав другу частину.
Езміра облизала губи, її очі бігали туди-сюди, коли вона сприймала слова.
— А чому вони змусили
його
це зробити? — Вона боялася, що вже знає відповідь.
Серіна нахилилася через Покрову Видінь, і вируюча вода зупинилася.
— Через кохання
, якщо вірити чуткам.
Езміра кліпнула очима.
— І ти віриш у ці чутки та легенди?
Серіна схрестила руки і тихо засміялася, але в цьому сміху було щось загрозливе, і вся її поведінка змінилася, коли правда про їхнє минуле вийшла на світло.
— Я вірю, що якщо хочеш, щоб щось було зроблено як слід, ніколи не покладайся на чоловіка.
На обличчі Езміри з'явилася посмішка.
— Ага.
— І нам пощастило. Коли наші душі блукали, вони знайшли новонароджених близнючок Айресс у своїх ліжках. Мейрініс швидко тонув, і наші любі боги запанікували й покинули нас. Покинули Раймелл, боячись, що ми їх знову знайдемо.
— Вони втекли?
— Схоже на те. Вони єдине,
чого
я
не
бачу, — вимовила вона останнє слово, тремтячими кулаками, що звисали вздовж тіла. — Схоже, вони ховаються в новому світі. Велсініт охороняє входи, а магія не дозволяє мені зазирнути за межі.
Езміра широко розплющила очі.
Мабуть, саме так смертні заволоділи велсінітом.
— Але тепер це не має значення, — розкинула руки Серіна. — Бо ми тут. Живі! Сильні й готові підняти Мейрініс із глибин, куди вони засудили нас як богинь й Айресс.
Погляд Езміри блукав по дзеркальній поверхні води. Слова сестри лунали в її голові, але тільки викликали ще більше запитань.
Хто вона була насправді? Відроджена Богиня Каліпсо? Або спадкоємиця Айресс, народжена тисячу років тому? Можливо, вона була лише роздробленим поєднанням обох.
— А ким ми будемо, коли знімемо прокляття? — запитала вона.
Серіна посміхнулася.
— Тим, ким ми захочемо бути.
Настала тиша, і єдиним звуком було ледь чутне дзижчання куль морського світла, що висіли в повітрі.
— З чого ж нам почати, щоб скасувати те, що вже зроблено? — запитала вголос Езміра.
На обличчі Серіни з'явилася жорстока посмішка, яка була дивно схожа на ту, що була на обличчі Езміри, коли вона дражнила свою жертву.
— Це буде не просто, — почала вона. — Зняти прокляття означає звільнити силу богів, які наклали його на нас. Це означає позбутися всіх кайданів, що тримають наші душі в цьому смертному тілі.
Езміра широко розплющила очі.
— Як?
— Жертвами. — Серіна глибоко вдихнула. — Азеріан вірить, що для того, щоб ми відновили свою божественність, нам потрібно щось, що символізуватиме кожного бога, а також нас самих.
— Ага..., — кивнула Езміра, намагаючись осмислити слова. — Елемент кожного бога.
— Так. Їхня суть пов'язана з царствами, якими вони правлять. Нам потрібна фізична частина кожного з них — земля, якою керує Вілейм, крапля нашого священного моря, — вона зупинилася, дивлячись на Езміру, — іскра полум'я Айри.
Езміра стиснула щелепи, згадавши про полум'я, і її думки повернулися до володаря вогню, що знаходився за кілька поверхів.
— А що з Вайден?
— Це найскладніше, — нахилила голову набік Серіна. — Ельфи Вайден мають силу маніпулювати розумом, часто змушуючи ворогів бачити втілення своїх найстрашніших страхів.
Езміра моргнула і тихо свиснула.
— Наші страхи? Нам треба принести у жертву матеріальний страх? — вона розсміялася різким сміхом. — Я нічого не боюся.
Серіна нахмурила брови.
— Усі ми чогось боїмося, найдорожча сестро.
Я вже зіткнулася зі своїм найбільшим страхом сьогодні вранці.
Тисяча років — вона майже тисячу років оберігала своє серце, а потім довірила його Дрейвіну, який розбив його за лічені години.
Езміра кивнула, і Серіна продовжила, знизивши голос.
— Далі нам потрібно пролити свою кров на останки — але тільки з того велсінітового кинджала, яким нас вбили. Без нього прокляття не можна зняти. Жодна інша зброя не підійде.
— А що буде, якщо це не спрацює? — запитала вголос Езміра. — І звідки Азеріан все це знає?
Серіна посміхнулася їй.
— Це спрацює.
Езміра глибоко вдихнула, придушуючи роздратування через те, що Серіна проігнорувала її запитання про Азеріана.
— А що буде, коли ми досягнемо успіху?
— Ми повернемо свої сили, — почала Серіна. — Те, що ми маємо зараз, — лише крихта того, що було раніше. Ми більше не будемо прив’язані до цього смертного тіла. Ми знову станемо богинями — найкращими з них. Нейріса і Каліпсо повернуться до Раймеллу.
Вони стояли мовчки, і Езміра відчувала всю велич того, що їх чекало. Але вона знала, що Серіна вже прийняла рішення, і вона теж.
Серіна простягнула руку крізь Покрову Видінь і стиснула руку Езміри.
— То що, разом?
Езміра подивилася на сестру, а потім стиснула її руку і кивнула.
— Ага...
Разом
.
Вони мовчки спустилися сходами з вежі, а її розум був заплутаний від тягаря всього, що відкрила Серіна.
Реальність їхнього минулого почала усвідомлюватися, але одна думка виривалася з-поміж інших — Дрейвін — і вона ненавиділа її. Езміра абсолютно ненавиділа те, що він заполонив її думки, коли вона дізналася все, чого прагнула все своє життя, знаючи, що їй доведеться зіткнутися з ним, коли вона повернеться.