Привид під припливами

Звичайно, вона так думала. І це була провина Езміри.

Езміра не відводила погляду, тягнучись за іншим фруктом, ніби слова Серіни були лише пустою балаканиною. Вона трохи нахилила голову, прикидаючись збентеженою, щоб приховати внутрішнє полум’я.

— Про що ти говориш? — Вона посміхнулася зневажливо і повільно відкусила шматочок. — Будь ласка, не думай такого. Я нічого не відчуваю до цього чоловіка.

Серіна моргнула.

— Але... твої очі. Те, як ти... ти

вибігла

з кімнати, Езмі. — Її тон пом'якшав, майже благальний. — Я не знала. Присягаюся тобі.

Замість того, щоб вибухнути, вона випустила м'який, майже зневажливий сміх.

— Справді, Серіна, ти занадто багато вкладаєш у все. Я не переймаюся ним, — заявила вона, схрестивши руки. — Можливо, це ти його так бачиш. Зрештою... — Вона клацнула язиком. — Він неодноразово намагався спокусити тебе.

— Ні, я... — Голос сестри злегка затремтів, і в ньому промайнула вразливість, якої вона раніше в ній не бачила. — Я лише мала на увазі, що якби знала, то трималася б подалі.

Занадто пізно,

подумала вона гірко, хоча й змусила себе посміхнутися.

— Будь ласка. Роби з ним, що хочеш. — Езміра ретельно підбирала слова, щоб приховати гнів. — Це не моя справа, і я не хочу, щоб це стало моєю справою.

Сестра моргнула, її щоки почервоніли, і вона нерішуче кивнула.

— Я... Я ніколи не хотіла тебе образити.

— Звичайно, ні, — сказала Езміра, піднімаючи руку, щоб змахнути неіснуючу крихту з сукні. — Але, як я вже сказала, тобі нема чого боятися. Ми з ним нічим не пов'язані. Просто двоє незнайомців, які опинилися в скрутному становищі.

Серіна виглядала невпевненою, опустивши погляд, ніби зважуючи наступні слова, але врешті-решт кивнула.

— Ти не проти, якщо я приєднаюся до тебе?

— Звісно, будь ласка. — Езміра вказала на стіл.

Серіна сіла поруч із нею.

— Я бігла за тобою, — тихо сказала вона. — Він вирішив залишитися, але я мусила знайти тебе.

На мить слова сестри пом'якшили її стіни, і в грудях защеміло.

Він навіть не потрудився пояснити

, подумала вона. Натомість Дрейвін залишився у своїх покоях, ховаючись саме в тому місці, де зруйнував її довіру.

Її погляд зустрівся з поглядом Серіни, і вона зрозуміла, що єдиною людиною, якій вона може довіряти, є її рідна сестра. Дрейвін не був її дзеркалом, як вона вважала. Ні, її дзеркалом була та, хто завжди мала бути — її близнючка і рівна їй.

— Ну, добре, — сказала Езміра. — Я все одно з нетерпінням чекала на можливість провести час із сестрою.

Серіна посунулася на стільці, пальцями малюючи кола на обідку келиха, повільно вдихаючи повітря. Її золоті хвилі піднімалися і опускалися в такт руху.

— Мені треба тобі щось сказати, — почала вона тихо, майже вагаючись. — Щось... про наше минуле. Я не могла знайти відповідного моменту, щоб тобі про це розповісти. Я планувала зробити це після вчорашнього святкування, але не змогла тебе знайти.

Пульс Езміри пришвидшився, її думки миттєво повернулися до склепу і до того, що там ховалося.

— Зараз, можливо, не найкращий час, але я не можу більше тримати це в собі. Ти маєш право знати, і я не хочу, щоб ти думала, що я маю від тебе таємниці.

Езміра поклала руку на руку Серіни, що лежала на столі.

— Що таке?

Дізнавшись у своїх видіннях правду про Мейрініс, вона обережно перевірить Серіну, чи скаже та правду про минуле їхнього королівства.

Серіна легенько торкнулася великим пальцем до долоні Езміри.

— Я була маленькою, коли мені розповіли про це ті, хто вижив після падіння. Народ Мейрінісу виховав мене, коли я була ще немовлям. Вони захищали мене, поки я росла, і поступово, коли відчули, що я готова, почали відкривати мені шматочки нашого минулого. І справжні причини падіння Мейрінісу. Далі все перейняв Азеріан, який відкрив мені правду, про яку ніхто не знав, і показав, що потрібно зробити, щоб повернути те, що належить нам по праву.

Езміра мовчала, зберігаючи незворушний вираз обличчя, хоча її думки мчали.

— Азеріан розповів мені про силу, яку ми обидві маємо, — продовжила Серіна. — Про спадщину, яка походить від нас, пов'язану з морем і силою богів.

Езміра глибоко вдихнула, коли спогади про бачення охопили її.

— Спочатку я не все зрозуміла, — зізналася Серіна. — Але це не наше перше життя, Езміро.

— Що ти маєш на увазі? — ледь чутно прошепотіла Езміра.

Серіна ковтнула.

— Пам'ятаєш, ти казала, що Богині «Моря загубилися?

Езміра кивнула.

— Вони не загубилися, — зізналася вона. Сестра встала з крісла, простягнула руку і підвела Езміру з місця. — Я знайшла спосіб дізнатися правду, і хочу тобі щось показати. Ти підеш зі мною?

Вона мовчки кивнула головою у відповідь.