Привид під припливами

І раптом усі його думки замовкли — руйнівний страх, що стискав йому горло від погроз Серіни, ослаб і замінився блаженним спокоєм. Дивлячись їй в очі, він відчув непереборне тяжіння до неї, а його реальність перетворилася на туман.

Небезпека, яку випромінювала хижачка, що стояла перед ним, зникла, і все, що він відчував, — це її спокуслива привабливість, яка тягнула його до неї, як сила бурхливої хвилі.

— Поцілуй мене, Дрейвіне Роу.

Дрейвіне Роу

. Саме так Езміра завжди вимовляла його ім'я — як кокетливу погрозу. Його погляд блукав по обличчю прямо під його підборіддям, її тіло притискалося до його, і він бачив тільки її.

Коли він наблизився, її обличчя стало чіткішим у м'якому морському світлі, що проникало крізь вікна. Ідеальне обличчя Езміри, яке благало його притиснути свої губи до її губ, і, боги, як він цього хотів. Він прагнув цього більше за все на світі, кожну секунду кожного дня.

Дрейвін підкорився і поцілував богиню перед собою. Це було так само, як і минулої ночі — наповнювало все його єство теплом, нагадуючи момент, коли хтось занурюється в тихе озеро під сонцем.

Її поцілунок був ніжним, але сповненим бажання, від якого по всьому тілу пробігли мурашки. Він не міг думати, не хотів. Все зникло. Залишились тільки смак солі на її губах, ніжність її дотиків. Все це загрожувало поглинути його, як завжди.

У глибині свідомості пролунав дивний голос, слабкий інстинкт підказував йому, що щось не так. Але її руки ковзнули до його обличчя, пальці заплуталися в його волоссі, і всі сумніви миттєво розвіялися.

Дрейвін загубився в ній, у цьому поцілунку, що здавався нескінченним, наче падіння без страху. Наче потопання, але без потреби в повітрі.

Так він завжди відчував себе, коли був з Езмірою.

Його Дике Полум’я була теплом — вона була

його

.

Раптом пролунав тихий скрип, і двері його кімнати повільно відчинилися.

— Дреє? — голос Езміри пролунав у кімнаті.

Поцілунок обірвався, і транс розбився, наче скло.

Дрейвін кліпнув очима, розгублений і дезорієнтований. Його голова повернулася, коли він відсунувся, вириваючись з обіймів Серіни.

Горло стиснулося, серце гучно забилося в грудях, коли він підвів погляд на двері.

І там стояла вона.

Його Дике Полум’я.

Вираз обличчя Езміри був грізним, губи стиснуті в суворій, розлюченій лінії. Її очі нагадували грозові хмари — темні й похмурі, сповнені зради.

Вона не рухалася. Не промовила ні слова, але її погляд був настільки важким, що він відчув, ніби весь його світ за лічені секунди розвалився на шматки.

По тілу Дрейвіна пробіг холод, і кімната раптом здалася йому нестерпно маленькою, повітря стало важким, задушливим.

— Езміро, ні... — Він зробив крок до неї, але вона підняла руку, зупинивши його.

— Не треба. — Голос Езміри затремтів, і вона на мить відвела погляд, кліпаючи, ніби намагаючись стримати сльози, які, як він знав, були в них.

А потім вона вимовила слова, які розбили його серце, відчуваючи, як між ними пробігла тріщина.

— Я довіряла тобі.

Тиша, що запала між ними, була оглушливою. І саме в цій тиші Дрейвін усвідомив, що, можливо, втратив усе, навіть не встигнувши повністю цього досягти.

Очі Езміри втратили вогонь, тепер вони дивилися на нього мертвими і холодними, перш ніж вона грюкнула дверима його кімнати, зникнувши з поля зору.

— Мені так шкода, — прошепотів він, але ці слова почула лише Серіна, яка дивилася на нього із зловтішною посмішкою.

Дрейвін різко обернувся до королеви, у грудях спалахнула лють.

— Ти,

...

На обличчі Серіні все ще була та глузлива, самовдоволена посмішка.

— Ах, молоде кохання, — сказала вона веселим голосом, але її наступні слова пролунали з чистою отрутою. — Це те, що спочатку коштувало нам усього.

У його долонях спалахнула куля полум'я, і коли він уже збирався кинути її їй в обличчя, її очі знову змістилися, і він заціпенів — знову опинившись під її гіпнозом, тільки цього разу він мав усі свої почуття. Було так, ніби вона змусила його просто завмерти в часі.

— Не так швидко. Я вже обпеклася твоїм полум'ям, Дрейвіне Роу, і не маю наміру повторювати цей досвід. — Гіркота в її голосі просочувалася з кожним словом. — Розумієш, сила, яку ми з Езмірою будемо мати разом, — це те, що розірве ланцюги, бо я сама не володію магією, щоб зробити це. А коли королівство буде відновлено, вона мені не знадобиться. З її силами під моїм контролем моря будуть підкорятися моїй волі, а Каліпсо стане лише спогадом.

Її погляд блукав по ньому, коли двері знову відчинилися.

Його охопило полегшення, бо він подумав, що повернулася Езміра, але коли він підвів погляд, його серце зупинилося.

Азеріан, головний вартовий королеви, стояв у дверному отворі разом із п'ятьма іншими, зі зброєю в руках.

Дрейвін звивався в обіймах королеви, його тіло тремтіло від люті та турботи про Езміру, але все, що він відчував, — це те, як його воля ламається під її тиском.

— Не переймайся, Дрейвіне. Це було неминуче. Айра не зміг врятувати Каліпсо раніше, і ти не можеш врятувати Езміру зараз. — Вона цмокнула. — Ми б були чудовою парою, ти і я. Але тепер я боюся, що ти будеш тільки колючкою в моєму боці, роблячи і без того складне завдання майже неможливим.

Він кричав. Дрейвін кричав і лютував на повний голос, запалюючи її полум'ям знову і знову та спостерігаючи, як її тіло горить у його уяві — але це було лише в його уяві.

Затиснутий її руками, він не міг нічого вдіяти, коли її вартові підійшли до нього, схопили за руки і приставили списи до горла.

— Передай Сайрісу, що я його вітаю, — насмішкувато сказала Серіна і, не давши Дрейвіну навіть моргнути, пройшлася кігтями по його оку — три її пазурі розрізали йому брову і шкіру. — Вважай, що тобі пощастило, що я не використала отруту, — додала вона.

Коли він хотів закричати від болю, нестерпна агонія пронизала його потилицю.

І світ Дрейвіна поринув у темряву.