Страница 169 из 199
— Тобі ніколи не спадало на думку, що я саме та, з ким тобі слід бути? — слова Серіни були сповнені презирства, і він бачив гіркоту та обурення, що кипіли під її вишуканою зовнішністю.
Вона ніжно поцілувала його в шию, притискаючи до стіни. Його магія бушувала всередині, і кожна крапля самоконтролю, що утримувала його від того, щоб спалити її на попіл, була готова зірватися.
Серіна дивилася на нього, її золотисто-бурштинові очі впивалися в його, і він знав, що вона бачить бурхливе полум'я, яке вирує в них. Вона наблизила губи до його вуха, і він стиснув зуби так сильно, що міг би присягнутися, що один з них тріснув.
— Зрештою... хіба королева не повинна знайти свого короля? І хто може бути кращим за сина короля,
Дрейвіне
Роу
?
Очі Дрейвіна спалахнули, а щелепа від жаху відвисла, коли вона вимовляла його прізвище — його родовід, який вони тримали в таємниці з моменту прибуття.
— Як? — вигукнув він. Дрейвін не помітив, що всі смолоскипи в кімнаті спалахнули, як і минулої ночі в кімнаті Езміри, — тільки цього разу від люті.
— Терпіння, — прошепотіла вона, насолоджуючись його реакцією. — Я все знаю, коханий. Про королівство твого батька. Про його трагічні амбіції. — Її очі потемніли. — І про те, як він приніс своїх немовлят на блюді Богу Люті й Війни.
Звідки вона могла про це знати, будучи ув'язненою тут?
Вираз обличчя Дрейвіна став суворим.
— А що ще ти, на твою думку, знаєш?
Він не міг ризикувати, розкривши те, що знав, — ні про Езміру і те, що вона для нього означала, ні про склеп, який вони знайшли в печері, що розкривав таємниці Мейрінісу.
— О, я знаю набагато більше, ніж ти хотів би, — промурмотіла вона, поглянувши на двері, ніби бачила кімнату Езміри через коридор. — Я знаю історію королівства, правду про мою сестру і мене — про те, хто ми насправді. Правду, яку ти думав, що відкрив
раніше
за мене.
Чорт.
Його груди швидко підіймалися й опускалися, ніздрі роздувалися, коли він стримував себе, розуміючи, що в її словах була погроза.
— Ми шукали вихід.
— Я знаю. І він лежить тим шляхом, яким ви прийшли.
— Тоді чому, чорт забирай, ти не вивела свій народ звідси?! — заревів він.
Серіна закотила очі.
— Такий драматичний. — Вона випустила повітря. — Ніхто не може вийти, крім вас двох. Езміра відімкнула браму своїми рунами, коли ви знайшли тунель. Мої люди можуть дістатися лише до озера, але коли вони піднімаються до арки, що пробудила прохід, вони не можуть ступити крізь нього. Ми приречені лишитися тут, доки кров і сила нас обох не звільнять Мейрініс з глибин.
— Піднімаються? — вирвалося у нього.
Вона посміхнулася йому зловтішно.
— Дуже
маленькі щілини в скелі служать сходами.
—
Її тон був глузливим, коли вона знизала плечима. — Я розумію, як ти їх не помітив. Тут трохи темно.
З глибини грудей вирвалося гарчання, але очі Серіни засяяли від задоволення, ніби це було саме те, чого вона хотіла.
Але він міг грати в її гру.
— Скажи мені, що ти ще знаєш.
—
Він нахилив голову набік, як хижак. — Просто хочу переконатися, що ми на одній хвилі.
Серіна тихо засміялася, і Дрейвін проігнорував холод, що пронизував його до кісток.
— О, ти маєш на увазі сторінку про Езміру і мене, яку ти знайшов у Книзі Айрессів?
Дрейвін відчув, ніби серце зупинилося, коли вона вимовила ці слова. Як вона могла про це знати?
— Чесно кажучи, ви, чоловіки, такі передбачувані. Справді думав, що цю книгу поставили на пюпітр без причини? Богами клянуся, я очікувала від тебе трохи більше виклику.
— Це ти поклала туди книгу, — просичав він, а вона підморгнула. — А що
ще
ти знаєш?
— Справжнє питання, принце, в тому, чого я
не
знаю? — Вона нахилила голову, звузивши очі. — Покрова Видінь. Я вже знаю, що Езміра згадувала про неї.
— Та чаша у вежі?
— Саме так, — відповіла вона, все ще притискаючись до нього. — Вона не тільки викликає спогади. Це дзеркало, яке відкриває не тільки
цей
світ. Воно також показує те, що лежить за морем — над його поверхнею.
Коли його досягли її слова, пульс пришвидшився. Серіна спостерігала за ними — більше того, вона спостерігала за
королівством
.
— То скажи мені, принце, — промурмотіла вона з глузливим відтінком у голосі, — ти все ще думаєш, що ти на крок попереду? Або ти нарешті починаєш розуміти, що ти саме там, де я хотіла тебе бачити?
— Ти мстива сука, — пробурмотів він, скрививши губи.
Її посмішка стала ще зліснішою, коли вона нахилилася ближче, і її голос перейшов у глузливий шепіт.
— О, ти такий швидкий на гнів.
Так
само, як твій творець, який відчував те саме до неї. До Каліпсо, — сказала вона, спостерігаючи, як у його очах палає лють. — Ти мав би дослухатися до свого першого інстинкту щодо мене, Дрейвіне Роу. Я
є
тим, кого ти вважаєш злом. Так само як і Езміра. Як ти думаєш, чому вони спочатку намагалися нас убити?
Він стиснув кулаки, а суглоби пальців побіліли, коли він стримував себе.
— Ти нічого не знаєш ні про неї, ні про мене.
Серіна засміялася легким, глузливим сміхом.
— О, але я знаю, красунчику. Я бачила все. Сотні років я сиділа і чекала на свою помсту. І тепер я знаю, що ти зрозумієш, як я планую відродити королівство — вивільнивши кістки наших справжніх форм із склепу. Кістки, до яких
ти
так зручно привів її. — Вона знизала плечима. — Тож дякую, що полегшив мені цю частину.
Дрейвін зблід, усвідомивши все, і гнів вирвався назовні.
— Я краще помру, ніж дозволю тобі скривдити її. Я випалю м'ясо з твоїх клятих кісток. — Він говорив кожне слово з ненавистю.
— Ага, так. Я передбачала, що до цього дійде, тому й наділа браслет з велсініту.
— Який ти зняла, — нагадав він їй, посміхаючись, коли з кінчиків його пальців вилетіли іскри. — Ти думаєш, вона просто стоятиме і дивитиметься, як ти здійснюєш свою збочену помсту?
З її горла вирвався зловісний, моторошний сміх, а потім вона цмокнула.
— Зняти його було необхідно для моїх планів. — Її голос був м'яким, як шовк. — А — стояти і дивитися? О, коханий, вона буде саме там, де я хочу, щоб вона була. І ось чому.
Поки вони продовжували дивитись один на одного, її бурштинові очі змістилися, зіниці перетворилися на щілинки, повторюючи його улюблені крижані блакитні очі.