Страница 166 из 199
Глава 79
РОЗДІЛ 68
АТЛАС
Атлас стиснув щелепи, дивлячись на сцену внизу. Поруч із ним стояла Елоувінн — її золоті очі сяяли в променях сонця, а тонкі пальці, немов танцюючи в повітрі, ткали невидимі візерунки, підсилюючи страхи екіпажу «Нічного Привида».
Її сила тримала кожного пірата в лещатах жаху, і він збрехав би, якби сказав, що на це було легко дивитися. Він озирнувся, помітивши бліді, перелякані обличчя своїх моряків, які спостерігали за нею поруч із ним.
Але ці пірати заслужили на це — вони забрали його брата.
Вони заслуговували набагато гіршого.
— Зараз? — запитав Семвелл, широко розплющивши очі від страху, дивлячись, як чоловіки корчаться і кричать внизу.
Атлас кивнув і підняв руку, даючи сигнал.
— Зараз.
За командою екіпаж Дрейвіна витягнув мечі і рушив на піратів, оточивши їх. А ті ледь помічали їхню присутність крізь туман свого жаху.
Атлас кивнув Елоувінн, і вони обоє пішли за своїми людьми, спускаючись з пагорба.
— Здайтеся, і, можливо, ваш страх покине вас, — оголосила вона.
Атлас зробив крок уперед, його голос був темним і спокійним.
— Здайтеся, або кошмари переслідуватимуть вас у глибини пекла, де вам і місце.
— Іди в дупу!
Погляд Атласа впав на чоловіка, який викрикував ці слова, корчачись від страху на землі і звиваючись від болю. Елоувінн також дивилася на цього чоловіка.
Проте екіпаж «Нічного Привида» не здавався. Деякі з них відчайдушно трималися за зброю, чинячи опір навіть тоді, коли жах розривав їхні душі. Елоувінн випустила з себе рик, коли ще сильніше натиснула на них своєю магією, не виявляючи жодного милосердя.
Проте вони хитаючись підвелися на ноги, піднявши зброю, напівкричачи, напівгарчачи.
— Це заборонено! — прокричав чоловік, його голос був розірваним ревом, що ледь приховував паніку.
Усі звернули на нього увагу, і Атлас помітив його загострені вуха — йому було цікаво, як одна команда утримувала представників усіх королівств. Він ніколи не бачив і не чув про таке.
— Заборонено впливати на розум ельфів!
На губах Елоувінн з'явилася жорстока посмішка.
— Тоді, мабуть, не слід було забирати родича мого нареченого. Де він? — просичала вона. — Де принц Дрейвін Роу?
Атлас відчув гордість, дивлячись, як вона безжально бореться разом з ним, щоб знайти його брата, навіть якщо її тактика була жахливою.
— Скажіть нам, де він, поки ви не втратили життя.
Звиваючись від болю, чоловік стояв, не поступаючись.
— Ви дурні, якщо гадаєте, що ми злякаємося такого. Ми боролися з гіршим, ніж темрява, що чекає на нас. І якщо ви вб’єте нас, ви ніколи не знайдете свого дорогоцінного
Фенікса
.
Він виплюнув страшне прізвисько Дрейвіна, наче воно містило отруту, що ще більше розлютило Атласа.
Губи Атласа скривилися в похмурій посмішці, а тіньові щупальця обвинули його руки, поки його команда готувалася до бою.
— Ти ще не знайомий
з моєю
темрявою,
лісовий
виродку
.
Тихою командою він відпустив свої тіні, дозволивши їм розлитися по підлозі острова, як чорний туман. Вони обвили ноги піратів, піднявши їхні тіла і обмеживши їхні рухи. Чоловіки хиталися, рубаючи тіні, але їхня зброя просто проходила крізь чорні пагони, залишаючи їх заплутаними і безпорадними, поки Елоувінн продовжувала атакувати їхні розуми.
Семвелл наблизився до балакучого чоловіка, якого він вважав капітаном, його погляд був крижаним і непохитним, коли він ухилявся від дикого удару шаблі чоловіка. Одним швидким рухом Семвелл схопив зап'ястя пірата, викрутивши його назад, поки той не випустив зброю з болісним стогоном. Томмі кинувся вперед і змусив чоловіка стати на коліна, зв'язавши йому зап'ястя за спиною.
Потім Атлас змусив тіні обгорнути їхні роти, замінивши кляпи і заглушивши їхні крики та відповіді.
Один за одним члени екіпажу «Нічного Привида» були зв'язані і заткнуті, вишикувані вздовж краю печери, з якої вони вийшли. Вони борсалися і лаялися, але тіні тільки стискалися, тримаючи їх міцно, поки його екіпаж закінчував сковувати решту.
— Досить, кохана, — тихо сказав Атлас.
Елоувінн опустила руку й розвіяла свої ілюзії, лишивши піратів хапати ротами повітря крізь кляпи, кліпати й мружитися, намагаючись позбутися видінь. Але їхні погляди швидко знову зосередилися на Атласі та його команді, а обличчя спотворила люта ненависть.
Тіньовий захват Атласа послабився настільки, що пірати змогли перевести подих.
— Ви прийшли сюди з деякою людиною. Але його тут немає. Тож якщо не хочете, щоб вас в ланцюгах відтягли назад до шибениці Лефайріну, раджу співпрацювати. — Він замовк, стискаючи кулаки. — Де Дрейвін?! Де мій брат?
Звиваючись від болю, чоловік зустрів його погляд, в його очах палала холодна лють.
— Він більше не з нами.
Серце Атласа завмерло в грудях, він не знав, чи той мав на увазі, що його вбили, чи що він втік. Він витягнув меча і приставив його кінчик до грудей чоловіка.
— І чому, брудна
тварино
? — Його губи скривилися від огиди.
Пірат підморгнув.
— Спокійно, принце. Якщо ти збираєшся фліртувати зі мною, то хоча б дізнайся моє ім'я. Я, до речі, Джак. Приємно познайомитися з тобою і твоєю маленькою маніпуляторкою.
Атлас ударив його за цей вигук, і задоволений сміх вирвався з Елоувінн, яка стояла за кілька кроків позаду нього.
— Мені байдуже, як тебе звати. Ти, очевидно, виконуєш обов'язки капітана, оскільки Сайріс гниє в одній з моїх камер. Скажи мені, де мій брат, або я випатраю тебе тут і зараз. Мені сказали, що його виманила якась жінка. Я її серед вас не бачу.
Екіпаж вибухнув злісним реготом, ніби все, що він щойно сказав, було смішним.
Атлас зробив крок уперед, його голос був тихим і небезпечним.
— Ви викрали сина короля серед ночі, і думаєте, я повірю вашим словам, що він просто зник? Ви думаєте, я повірю слову
пірата
?
— Ага, бо це єдина версія, яку ти можеш почути, друже, — глузував Джак.
Атлас ще глибше втиснув кінчик меча в його тіло. Джак стиснув щелепи, ніс зморщився, а крапля крові скотилася по грудях, заплямувавши сорочку.
— Боги, зупиніться! — закричав ельф, що стояв поруч. Усі погляди звернулися до нього. — У тій печері сталося щось, до чого ніхто з нас не був готовий. Вони обоє загинули.
— Рівене! — гаркнув Джак до свого товариша.