Привид під припливами

Вони тихо плили лагуною, оминаючи скелі та низько звисаючі лози з навколишніх дерев, аж поки вона не вказала на кущ лілій та високого очерету. Вони сховалися за густими зеленими стеблами, які захищали їх від поглядів.

Мʼяке морське світло у фальшивому небі проникало крізь лілії, кидаючи тіні на воду і їхні обличчя. Вони ледь дихали, а Езміра відчайдушно намагалася стримати сміх, бо кожен найменший рух води викликав легкі хвильки. Їхні руки торкнулися, коли вона перехопила стебло, і відчула трепет, який не мав нічого спільного з наближенням вартових.

Езміра підняла голову і зустрілася з його поглядом, коли вони ховалися. Він кинув на неї веселий погляд, посміхнувшись, і вона зрозуміла, що їхня схованка за квітами робила все навколо дивно інтимним.

Дрейвін приклав палець до губ і занурився ще глибше, залишивши над водою лише голову, і вона повторила його рух.

Езміра ще не перетворилася, вважаючи забавнішим грати разом з ним у людській подобі, так само, як він був змушений. Але потім її зябра висунулися з боків шиї, чим вона заслужила на презирливий погляд.

— Шахрайка, — прошепотів він.

Вона ледь стримала сміх.

Над ними лунали голоси, що сміялися і розмовляли вздовж стежки, а потім — кроки, що шурхотіли по березі.

— Як думаєш, вони ще тут? — промовив хтось нерозбірливо.

— Вони можуть бути де завгодно, — пролунав інший голос, сміючись.

Дрейвін повільно занурився під воду, і вона пішла за ним. Езміра затамувала подих, навіть маючи зябра, бо його погляд залишався прикутим до неї під водою.

Вони чекали в тиші, вона напружено прислухалася. Їхні тіла були щільно притиснуті одне до одного, а вартові затрималися біля краю лагуни. Нарешті кроки віддалилися, голоси стихли на стежці.

Езміра виринула першою, відкинула волосся назад і тихо засміялася, прошепотівши:

— Боги, цікаво, чому вони нас шукали. — Від цієї думки її охопила хвиля гніву. Думки про те, що Серіна наслала за ними стеження.

Але потім Дрейвін підійшов до неї, змахуючи воду з обличчя.

— Ти завжди така неспокійна? — запитав він, посміхаючись і проводячи рукою по мокрому волоссю.

— Можливо, — відповіла вона, посміхаючись у відповідь. — Але ти, здається, не проти.

Дрейвін тихо засміявся, і його сміх змішався з нічним повітрям, коли він трохи наблизився. І на мить здалося, що вони єдині люди в світі.

Прохолодна вода плескала об її шкіру, коли вона дрейфувала поруч із ним, але тепло, що наростало між ними, здавалося, заглушало холод лагуни. Його погляд пом’якшав, коли він дивився на неї, і грайлива посмішка зникла.

Кожен погляд здавався важчим,

ближчим

— навіть занадто, як на її думку. Її пульс пришвидшився, розум намагався нагадати їй, чому вона не повинна дозволяти цьому продовжуватися.

Але коли Дрейвін нахилився до неї, її думки стали м'якшими, розчиняючись, як навколишні хвилі на воді.

— Ти не схожий на жодного чоловіка, якого я коли-небудь зустрічала, Дрейвіне Роу, — прошепотіла вона.

Він нахилив голову.

— Що ти маєш на увазі?

Вона затамувала подих, коли він підняв руку і пальцями відгорнув вологе пасмо волосся з її обличчя.

— Не думаю, що багато хто з чоловіків добровільно пішли б за планом свого ворога, а потім ще й захищали цього ворога після того, як вона його викрала та намагалася вбити. — Вона зробила паузу. — Багато разів, до речі.

Дрейвін знизав плечима, ніби це не мало значення.

— Тоді це здавалося гарною ідеєю, — пробурмотів він, не відриваючи долоні від її щоки.

У кожному нерві тіла Езміри спалахнуло світло, і вона мимоволі подумала, чи відчуває він, як шалено калатає її серце, коли він нахиляється ще ближче. Розум наказував відступити, нагадати собі про все, що стоїть на кону, — але відчуття його долоні, що ковзнула до потилиці, розтоплювало кожну тверезу думку.

— Насправді, досі здається, — додав він тихо, його погляд впав на її губи.

Вона затамувала подих, серце шалено билося, коли вона нахилилася до нього.

Дрейвін схопив її за талію, притягуючи ближче, доки їхні тіла не з’єдналися у воді, і тепло, що йшло від нього, викликало в неї запаморочення, стираючи весь навколишній світ.

Потім його губи зустрілися з її губами, і все зникло.

Ніжний тиск його губ пронизав її тремтінням, яке вона не могла контролювати, не могла вгамувати. Її руки інстинктивно піднялися, пальці простежили лінію його щелепи. Шорсткість його щетини була незнайомою для її кінчиків пальців, коли вона намагалася усвідомити реальність того, що відбувається — вона була в його обіймах, а він тримав її так, ніби вона була всім, чого він коли-небудь бажав, і всім, що йому було потрібно.

Руки Езміри ковзнули до його плечей, притягуючи його ближче, замість того, щоб відштовхувати.

І тоді її розум повністю спорожнів. Вона забула таємниці, які вони розкрили, спогади, що з'явилися перед очима, і купол, що утримував їх у Мейрінісі.

Дрейвін поглинув її — відчуттям того, що він тримає її, і дозволом собі тонути в його теплі.

Коли вони повільно відсунулися, їхні подихи змішалися, і вона побачила, як у його очах палає вогонь. Її охопила паніка, і вперше в житті вона відчула, що втратила контроль.

— Погана ідея? — прошепотів він, і на його губах, що були все ще за кілька сантиметрів від її губ, з'явилася посмішка.

Езміра випустила тремтливий сміх, все ще задихаючись, відчуваючи себе ніби в вільному падінні.

— Жахлива, — тихо відповіла вона, але її пальці пробігли по його руках, не бажаючи відпускати.

Краплі води стікали з його зачесаного назад волосся, падаючи на горло і груди — вона уявила, як просліджує краплі язиком.

Дрейвін наблизився, його руки ковзнули під воду, щоб обхопити її стегна. Її подих знову зірвався, коли він підняв її, змусивши обвити його талію ногами, і, тримаючи, повів далі в лагуну.

Кожна клітина її тіла була живою, надчутливою до дотиків його рук і міцності його обіймів. Її пальці вчепилися в його плечі, і кожне серцебиття, що лунало між ними, здавалося, ніби вони злилися в одне.

Розум Езміри працював на повну, охоплений вихором плутанини і бажання. Вона ледь помічала оточення, коли він повів її за вигином скелястої ніші. Сфера морського світла, що імітувала місяць, падала м'якими променями, просочуючись крізь навислі лози, роблячи це місце ще більш відокремленим.

Дрейвін дійшов до плоского каменю, що стирчав з краю води, і посадив її на нього, трохи вище рівня води.