Страница 157 из 199
— Ось вона, — сказав він, зупинившись перед нею з усмішкою на обличчі. — Я приніс тобі дещо.
Вона трохи відхилила голову назад, і з її вуст вирвався нервовий сміх.
— Що ти маєш на увазі?
Дрейвін підняв палець, перш ніж засунути руку в кишеню, і коли він витягнув руку, в ній тримав намисто з блискучим бірюзовим кристалом.
Вона розтулила губи.
— Дреє, що це…
— Це нагадало мені про тебе, — зізнався він, підійшовши до неї ззаду і накинувши ланцюжок їй на шию. Прохолода металевого ланцюжка торкнулася її шкіри, і вона здригнулася.
Езміра поглянула на груди, щоб подивитися на коштовність, а потім повернулася до нього.
— Ти приніс мені подарунок?
Ніхто ніколи раніше цього не робив.
Дрейвін кивнув і підморгнув.
— Воно прекрасне і блакитне. — На його обличчі з'явилася посмішка. — З гострими краями.
Езміра засміялася, серце забилося швидше, але в грудях закрутилася біль. Це було доказом, що він бачив її —
справжню
— і замість того, щоб відступити від страху, він лише міцніше обійняв її. Вона відчувала, що її бачать, цінують, піклуються про неї. І не відчувала, що заслуговує на це.
— Ти в порядку? — запитав він, і на його обличчі промайнула нервозність, коли він дивився на неї. — Якщо це не…
— Ні, ні. Все ідеально. — Вона кивнула, ніжно торкнувшись кришталю, і тихо засміялася. — Дякую тобі, Дреє.
Його посмішка була, мабуть, найпрекраснішою річчю, яку вона коли-небудь бачила.
Дрейвін простягнув їй руку.
— Вже пізно. Хочеш, я проводжу тебе до палацу?
— Я б збрехала, якби сказала, що не хочу вибратися з цього божевілля. — Езміра вказала на оточення. — Але не думаю, що хочу повертатися туди.
Він нахилив голову, збираючись опустити руку, та вона швидко вплела свою в його.
— Ходімо зі мною, — сказала вона, і в її голосі пролунала незнайома їй мелодійність. — Я знаю одне місце. Може, там буде приємно трохи відпочити... подалі від усього цього.
Дрейвін підняв брови, дивлячись на неї. Але потім на його гарному обличчі розпливлася повільна і щира посмішка, а в очах заблищало щось — не звичне йому бурхливе полум'я, а ледь помітне тління вугілля.
— Веди, — сказав він. — Для мене це буде честю.