Привид під припливами

Езміра відкинула голову назад — вона не очікувала, що сестра буде так високо оцінювати Дрейвіна, та ще й перед усім королівством. Лише кілька днів тому вона говорила протилежне, надягаючи йому на зап'ястя браслет з велсініту.

— Для мене честь представити цього чоловіка, який більше не вважається небезпечним для нас, а є другом і гідним союзником, який захистив нашу Езміру.

Езміра відчула дивний, стискаючий біль від цих слів, і здивовано зморщила брови. Вона поглянула на нього, а він мовчки дивився на Серіну, звузивши очі, і здавався таким само розгубленим.

Або це саме те, у що вони хотіли, щоб вона повірила?

Якби я хотів бачити твою сестру у своєму ліжку, я б не приховував цього

, — лунали в її голові слова Дрейвіна.

Але чому Серіна раптом повірила йому, якщо вони навіть не розмовляли так багато, як їй відомо? Але були дні, коли Езміра трималася від нього на відстані… і він міг бути будь-де, з ким завгодно. Навіть із королевою, через яку ця відстань і з’явилася.

Можливо, не тільки Серіна брехала їй або мала таємниці.

Можливо, й Дрейвін теж.

Коли Езміра і Дрейвін були наодинці, вона відчувала іскру між ними в самій душі. Але коли поруч була Серіна, все, що вони побудували, зникало за лічені секунди. Езміра ніколи раніше нікого не кохала. Нічого подібного. Чи це нормально? Ця надмірна потреба вважати його своїм.

Тільки він

не був

її.

Дрейвін був людиною з власною волею, і це залишало її в болісній невизначеності, схожій на лезо, що крутиться в грудях.

Серіна підійшла до нього, взяла його за зап’ясток, не відводячи погляду, й торкнулася великим пальцем тильного боку його руки, там де був велсінітовий браслет. Однак Езміра не пропустила, як великий палець сестри погладив верхню частину його долоні.

— Тепер вам знову дозволено вільно ходити серед нас, сер Дрейвіне, — оголосила королева.

Езміра і натовп одночасно затамували подих, коли Серіна вставила маленький ключик у браслет і обережно повернула його, відчиняючи замок.

Кам'яний метал вислизнув, і Серіна зняла його з його зап'ястя, а він кліпав очима в приголомшеному мовчанні.

Тіло Дрейвіна затремтіло, коліна підкосилися, а вогонь у його погляді спалахнув яскравіше, ніж вона коли-небудь бачила. Навіть його шкіра здавалася наповненою інтенсивним теплом — вона не усвідомлювала, наскільки сильно велсініт придушував його.

Здивування Дрейвіна відбилося й на обличчях натовпу — люди переглядалися широко розплющеними очима, перешіптуючись між собою.

Езміра розтулила губи, дивлячись з подивом, а може, навіть з жахом.

— Дреє, — вирвалося з її вуст, і вона затамувала подих.

Його погляд кинувся до неї, і в зіницях затанцював розпечений вогонь, коли їхні очі зустрілися.

Але голос Серіни вирвав їх із трансу.

— Сьогодні ми святкуємо початок нового світанку. Нового початку для нас, коли ми готуємося вирватися за межі поверхні й повернути собі місце у світі та в Раймеллі.

Езміра важко ковтнула. З її вуст готові були вирватися мільйони запитань, але тоді Брайар вийшла з-за трибуни з трьома келихами золотого вина і подала по одному кожному з них.

Всі взяли по келиху, а королева повернулася до Езміри та Дрейвіна, піднявши келих у їхній бік.

— За наших рятівників, — підморгнула вона.

Натовп повторив її тост, і музиканти заграли, знову давши старт святкуванню.

Серіна провела їх обох сходами помосту, і народ ринувся вперед. Люди простягали руки до них, прагнучи втягнути їх у святкування, яке вже охопило міську площу.

Барабани били в жвавому ритмі, який, здавалося, вібрував крізь каміння під її ногами. Серце Езміри забилося, коли вона озирнулася в усі боки, приголомшена кількістю людей, що оточували їх.

Вона ледь встигла перевести подих, як група молодих жінок схопила її за руки і витягла з місця, де вона стояла, прикута до підлоги.

Езміра пішла за ними, сміючись попри все, кружляючи і танцюючи серед людей, яких вона так хотіла пізнати. Їхній сміх став її сміхом, і на мить вона поринула в нього, майже забувши про страх перед тим, про що вона мала запитати Серіну.

Поглянувши через площу, вона побачила Дрейвіна, оточеного зростаючим натовпом чоловіків, жінок і дітей, які з подивом дивилися на нього. Вони жестами закликали його показати свої сили, тепер, коли обмежувальні кайданки зникли. Він здавався неохочим, але під їхнім тиском у його долоні спалахнув вогник, викликавши у глядачів вигуки і здивовані крики.

Тоді вона згадала, що вони ніколи раніше не бачили його магію. Навіть на поверхні, в Раймеллі, рідко можна було побачити його магію і залишитися в живих, щоб розповісти про це. Фенікс викликав страх, і на те були свої причини. Але, дивлячись на нього з іншого кінця площі з сяючою посмішкою, вона зрозуміла, що він ніколи не заслуговував на звання монстра — не так, як вона.

Ймовірно, це був перший раз, коли він продемонстрував свою силу перед людьми, які аплодували йому, а не тікали в жаху або кричали.

Полум'я танцювало в його руках, грайливо і люто, освітлюючи його риси, коли він формував полум'я в різні фігури і сцени. Езміра дивилася, як його посмішка сяяла яскравіше, ніж вона вважала можливим. Несподіване тепло заповнило її, коли вона побачила його таким, вільним від обмежень і нарешті шанованим за те, ким він був, а не за того лиходія, яким його вважали.

Дрейвін, мабуть, відчув її погляд, бо за мить його очі зустрілися з її. Вона підняла келих у тост, і він відповів їй підморгуванням, перш ніж знову зануритися у свою роботу.

Години минали в тумані музики та святкування, і Езміра забула про свої турботи, занурившись у сміх і радість навколо себе — щось, до чого вона, безумовно, не була звиклою.

Вперше з моменту прибуття сюди вона не думала про угоду з королем, про батька чи навіть про те, що знайшла в склепі. Вона просто існувала, насолоджуючись відчуттям моменту.

Але з настанням ночі її енергія вичерпалася, і вона раптом відчула себе пригніченою оточенням.

Пальці торкнулися основи шиї, коли вона піднялася навшпиньки, вдивляючись у натовп і розуміючи, що не бачила Серіну з моменту її промови. Здавалося, вона зникла щойно почалося святкування.

Езміра відійшла на край площі, а коли обернулася до натовпу, побачила Дрейвіна, що стояв неподалік і шукав її поглядом. Коли їхні очі зустрілися, на його обличчі промайнула тінь полегшення, і він попрямував до неї, обходячи групи танцюристів.