Привид під припливами

Глава 75

РОЗДІЛ 64

ЕЗМІРА

Як тільки Езміра і Дрейвін повернулися до палацу, її оточили Брайар та інші служниці. Всі захоплено обговорювали її зовнішність — волосся, підводку для очей і рум'яна на щоках — а потім одягли на неї найвишуканішу сукню, яку вона коли-небудь бачила, для вечірнього свята.

М'яка блакитна тканина облягала її фігуру в усіх потрібних місцях, навіть краще, ніж ті сукні, до яких вона звикла. Верхній шар мав райдужний блиск, який рухався разом з її тілом, наче від місячного світла. Складні срібні прикраси, схожі на корали, прикрашали ліф, обрамляючи її ключиці та підкреслюючи талію і стегна.

Прозорі, хвилясті рукави спадали по її руках, наче пасма туману, а висока спідниця з розрізом спадала до підлоги, утворюючи каскад біля її ніг. Сукня м'яко хвилювалася з кожним її рухом.

Коли Езміра подивилася на себе в дзеркало, вона зрозуміла, що на неї дивиться богиня, яка живе в її тілі. Тепер вона усвідомила, що той тихий голос, який вона чула з моменту, як увійшла в печеру... той

монстр,

що жив у ній, ніколи не був її сиреною.

Це була Каліпсо. І це лякало її більше за все на світі.

Вона ніколи не думала, що настане день, коли вона буде сумувати за життям, яке знала на «Нічному Привиді» — за довгими плащами, пістолетами і бійками.

Але тепер, сидячи на троні посеред урочистостей на свою честь, вона зрозуміла, що її колишнє життя зникає, швидко вислизаючи з її пальців.

Міська площа пульсувала життям, освітлена блакитним морським світлом, розтягнувшись ушир і вгору. Територія міста була оточена масивними кораловими спорудами з хитромудрими різьбленнями та арками, нитками перлів і гірляндами з мушель, що звивалися від стовпа до стовпа. Музиканти грали свої мелодії, а повітря наповнювали сміх і вигуки людей з усіх боків.

Сидячи поруч із нею, Серіна виглядала як справжня королева, спокійно, майже байдуже дивлячись на свій народ.

Але потім увага Езміри відвернулася до краю помосту, де в тіні стояв Дрейвін. Схрестивши руки, він оглядав натовп, ніби шукаючи щось. І саме коли вона дозволила собі ледь помітну посмішку, дивлячись на його задумливий вираз, він підвів очі і зустрівся з її поглядом.

Її щоки запалали. На мить натовп зник, і залишилися тільки вони двоє.

Серіна ворухнулася поруч, і Езміра побачила, що її сестра

теж

дивиться на Дрейвіна.

Раптовий, небажаний спалах ревнощів різко пронизав її груди. Езміра спробувала відігнати це почуття, відмахнутися від нього як від чогось абсурдного. Але воно не зникало, продовжуючи мучити її, і раптом вона усвідомила всю вагу своєї невпевненості. З кожною секундою, навіть попри всі її зусилля, зв'язок, який вона відчувала з Дрейвіном, ставав все сильнішим.

А може, вона все це вигадала?

Ті жадальні погляди. Флірт. Те, як він тримав її в склепі.

Вони щойно відкрили таємницю Мейрінісу і богів Раймеллу. Дрейвін тепер знав, що вона богиня, але... так само як і її сестра.

Разом. Він і я.

Слова, які Серіна промовила в лагуні, лунали в її вухах.

Зціпивши зуби, Езміра змусила себе зосередитися на святкуванні, що відбувалося перед нею. Вона зіграє свою роль, принаймні сьогодні. Але коли вона ще раз поглянула в його бік, її серце забилося трохи швидше, і вона побажала, щоб вони були де завгодно, тільки не тут.

Бажання нахилитися і запитати Серіну, що вона знає про їхнє минуле, було непереборним, але вона стрималася, бо інтуїція підказувала їй, що ще не час. Принаймні, не зараз. Натомість вона змусила себе розслабитися, гладячи рукою передню частину сукні.

Раптом прохолодний дотик руки обхопив її пальці, коли вони впали на підлокітник трону.

— Ти готова, щоб тебе представили Мейрінісу? — тихо запитала Серіна.

Езміра зустріла її золотисто-карі очі, швидко встигнувши розгледіти риси обличчя.

Це ніколи не були їхні справжні обличчя, хоча вони завжди були однаковими.

Однакові, як дві краплі води, але протилежні.

Темна і світла.

Безодня і поверхня.

— То що? — Серіна вирвала її з вируючого потоку думок.

Езміра моргнула.

— Ага. Вибач. — Вона випрямила плечі і ледь помітно кивнула. — Я готова.

— Чудово, — промовила сестра, і вони обидві встали та пішли до центру помосту.

Музика стихала, коли вартові пробиралися крізь натовп, а їхні голоси перекривали сміх і розмови. Повільно на міську площу опустилася тиша, і всі погляди звернулися до помосту, де стояли сестри.

Серіна зробила крок до краю, її шовкова сукня, що пасувала до сукні Езміри, мерехтіла у світлі морського світла, коли вона привернула увагу натовпу. Вона підняла руки, і всі затамували подих, кожне обличчя було прикуте до королеви.

— Сьогодні ми вшановуємо спадщину Мейрінісу, адже наша втрачена частина нарешті повернулася до нас, — почала королева, і її голос рознісся по всій площі.

Езміра відчула на собі важкий погляд Серіни, що впивався в її щоку.

—

Моя

втрачена частина, — закінчила вона, голосно, але так, щоб почула лише Езміра.

На її губах з'явилася легка посмішка.

Натовп зашелестів, у очах людей спалахнула допитливість, коли вони дивилися на двох сестер на трибуні.

— Бачите, моя сестра повернулася до нас не завдяки вірі чи божественній волі, — продовжила королева. — Мейрініс покликав її, і вона відповіла на наші благання. Бо це королівство, наш дім, постане не лише на крові, а на силі, єдності та жертві.

Жертві?

Серце Езміри забилося швидше, відчуття тривоги накотилося хвилею.

Серіна простягнула руку і, злегка кивнувши Дрейвіну, покликала:

— Підійди.

Він завагався, в його погляді, спрямованому на Езміру, промайнула обережність. Потім він випрямив плечі і піднявся сходами на помост, зайнявши місце поруч із нею. Вона не могла заперечити, що його присутність миттєво заспокоїла її.

Натовп стежив за кожним його рухом, а цікавість переросла в тихий гомін.

Серіна обійшла їх обох, представляючи його.

— Ви всі вже знаєте, що моя сестра, Езміра Айресс, повернулася до нас після багатьох століть. Саме тоді, коли ми майже втратили надію, цей чоловік допоміг їй повернутися до нас. І за це... ми зобов'язані йому своїм життям. За це, а також за його постійну співпрацю під час перебування з нами, він заслужив мою довіру і щиру вдячність.