Страница 154 из 199
. Езміра сама казала, що ніколи не розуміла, звідки в неї така магія, лише припускаючи, що вона має зв’язки із загубленим королівством. Вона відчайдушно шукала відповіді. Відчайдушно шукала когось, схожого на неї.
І нарешті вона знайшла — у своїй
сестрі-близнючці
.
Чи могло це бути можливим? Чи були Езміра і Серіна загубленими Богинями Раймеллу?
Дрейвін вивчав її, очікуючи побачити в її очах невпевненість або навіть страх, але замість цього він побачив лише спокійну лють. Коли він не зміг знайти слів, вона знову заговорила, зустрічаючи його погляд.
— У ту мить, коли я доторкнулася до кісток, я перенеслася в день зради. День, коли Мейрініс затонув у глибинах.
У ту мить Дрейвін відчув, як руйнуються стіни його сумнівів, і він почав сумніватися в усьому, що вважав правдою. Він простягнув руку, взяв її під підборіддя і знову привернув її погляд до себе.
— Розкажи мені все.
І вона розповіла.
Езміра розповіла, що була в іншому вигляді — як бачила власну смерть від рук Богів Раймеллу, що зрадили її та сестру без жодного пояснення. Як відчувала біль Каліпсо — смертельний, пекучий, наче її власний. Як дивилася в ті самі бірюзові очі й знала в глибині душі, що вони — одне ціле.
Коли він запитав, хто встромив кинджал у їхні серця, вона завагалася лише на мить, піднявши очі на ті самі кинджали, що тепер висіли на стіні за їхніми останками. У її погляді було щось, чого він не зовсім розумів, але коли слово «Айра» злетіло з її вуст, він міг би присягнутися, що його серце зупинилося.
Сила Дрейвіна походила від того самого бога, який зрадив її в іншому житті. Не дивно, що вона ненавиділа його так люто. Можливо, тепер ще дужче.
Езміра ковтнула.
— Я знаю, як це звучить... але спогади, почуття — вони були справжніми. Це була я, але не
ця
я. — Вона вказала на себе.
— Я вірю тобі, — заявив він.
Її очі металися між його очима.
— Дякую, — прошепотіла вона. — Було ще одне. Одна деталь, яку я все ще не можу зрозуміти.
— Що саме?
Вона прикусила нижню губу.
— Ти коли-небудь чув про Асайруса?
Дрейвін почухав щетину на підборідді.
— Не думаю. А що?
Езміра поглянула на кинджали на стіні.
— Я думаю, що б не було Асайрусом, або хто б це не був, воно має щось спільне зі створенням велсініту. — Її погляд зустрівся з його. — Асайрус — це причина, через яку вони відкрили знання, як вбити бога.
Дрейвін видихнув.
— Це те, що нам потрібно з’ясувати, але після того, як я побачив архіви тут, я навіть не можу уявити, скільки історії втратив Раймеллі.
Вона кивнула, погоджуючись із його словами, а потім запитала:
— Як ти думаєш, Серіна знає про те, що сталося з нами в іншому житті? Як думаєш, вона весь цей час приховувала це від мене?
— Неможливо сказати, — відповів він, але в ту мить, коли вимовив ці слова, він зрозумів. Він знав, що Серіна мусила знати. Усі розмови про те, що вони знайдуть спосіб відродити королівство — тільки разом. Вона мусила знати про це весь час.
Дрейвін притягнув Езміру до себе, її тіло здригнулося від раптового дотику, але потім вона дозволила собі розчинитися в його обіймах.
— Але давай дізнаємося, — прошепотів він рішуче. Вона підвела на нього очі, і він міг би присягнутися, що побачив у них надію. — Ми дізнаємося правду, чого б це не коштувало.
— Ага, — прошепотіла вона.