Привид під припливами

Глава 13

РОЗДІЛ 2

ЕЗМІРА

Хвіст Езміри збурював воду, а її перетинчасті пальці трималися за скупчення гострих скель біля узбережжя Лефайріну, стежачи за пристанню, де її команда нишком зникала з очей. Як тільки вони сіли на шлюпку, вони швидко випливли з гавані і попрямували до моря, де в бухті чекав «Нічний Привид».

Вона пірнула назад у воду і стрімко попливла під поверхнею — море прийняло її в обійми. Довге чорне волосся Езміри граціозно розвивалося, мов рідина, а лазурний хвіст мерехтів райдужними лусками, що відповідали тим, якими були вкриті її оголені груди. Торкнувшись морської води, знаки, які були на її шкірі з народження, засяяли, створюючи тонке сяйво, яке окутувало її оточення бірюзовим світлом.

На суші ці мітки нагадували яскраво-червоні опіки, що простягалися по її руках і спині, але під поверхнею океану вони перетворювалися разом з нею, ніби радіючи поверненню додому. Езміра ніколи не знала, як і чому це відбувається, і давно перестала шукати відповіді.

Непомітно для своєї команди, вона слідувала за маленьким човном, ковзаючи під поверхнею води. Її хвіст — потужне лезо з м’язів — розсікав воду без найменшого збурення.

У морі Езміра була втіленням невидимості — привидом під припливами.

Переслідуючи свою команду, вона думала про все, що змусила сказати ту жінку. Король прагнув скарбів і був готовий ризикнути гнівом богів. Якщо смертний король відмовився боятися богів, то вона вирішила, що їй теж немає причин боятися.

У царстві Раймеллу залишилося три великі королівства. Кожне мало свою расу, що служила своєму божеству. Натомість бог дарував їм свої дари.

Ельфійське Королівство Сумней володіло дарами розуму і зору, які були даровані Богинею Ілюзій — Вайден.

Німфи і лісове Королівство Террана мали надзвичайну здатність керувати стихіями погоди та землі, даровану Богом Землеробства та Зростання — Вілеймом.

І нарешті Айра — Бог Люті й Війни — був правлячим божеством смертного королівства Лефайрін. Його піддані не мали магічних дарів, але були вправними воїнами й борцями — расою руйнівників.

Колись Раймелл складався з

чотирьох

королівств, серед яких було й затоплене королівство Мейрініс. Легенди говорили, що воно пішло під воду, коли Богині Моря — Нейріса й Каліпсо — зникли без сліду.

Саме це й змусило решту богів відступити за завісу. Вони обрали більше не ходити тією самою землею, що й їхні піддані, натомість — спостерігати здалеку.

Та вони ніколи не були далеко. Вони завжди стежили.

Езміра вірила, що саме тому її батько зміг так легко завоювати океан — відсутність Богинь Моря зробила це можливим. А завдяки силі своєї таємної зброї ніхто, крім неї, не міг оскаржити його право на владу.

Коли човен команди звернув за перший поворот берега й зник із поля зору доків, Езміра підняла голову над поверхнею поруч зі шлюпкою.

— Езміро, чому ти змусила нас так швидко виїхати? Ми ж і половини дня там не пробули, а ти вже змусила нас тікати, — долинув до неї голос.

Езміра перевернулась на спину, погляд спинився на ельфі. Вона відзначила гострі кінчики його вух, що визирали з-під золотистої хустки — свідчення королівства, яке він покинув, щоб плавати морями на «Нічному Привиді».

Її батько рідко приймав чужинців на борт корабля кошмарів. Але час від часу, якщо серед тих, хто виживав після їхніх нападів, знаходились ті, хто не відводив погляду від капітана Блеквуда, їм пропонували місце в екіпажі. Це давало їм владу й стабільність у морі. Якщо ж відмовлялись — їм дарували швидку смерть.

Жорстоку.

Ось чому екіпаж «Нічного Привида» складався з представників усіх рас, що населяли Царство Раймелл. Ні Сайріс, ні Езміра не дбали про сили чи зовнішність тих, з ким плавали — для них важлива була лише вірність. Проявляй вірність капітану — і ти недоторканний у морі, зрадь його довіру — і ти опинишся на дні швидше, ніж встигнеш пошкодувати.

— Вибач, Рівене, але чому ти вважаєш за потрібне ставити під сумнів мої накази? — її голос набув загрозливих ноток, від чого вся команда напружилася й притихла, поки вона трималася за борт шлюпки, усміхаючись їм знизу.

— Та ні, зовсім ні! — у його голосі почувся легкий панічний відтінок. Езміра нахилила голову набік, кидаючи виклик. — Це було просто запитання, і все. Ми мали залишитися в Лефайріні на кілька ночей, і я впевнений, що капітан захоче пояснень.

— Ага, а хто виконує обов'язки капітана під час відсутності Сайріса?

— Ти, Езміро.

Вона стиснула губи, оглядаючи екіпаж.

— Мені стало відомо дещо стосовно короля, і капітанові слід негайно про це дізнатись. Це може зруйнувати всі наші плани на найближче майбутнє. Більше нічого не скажу — і навіть це ви навряд чи заслужили.

Вона підморгнула, і Рівен помітно розслабився.

Езміра зітхнула. З кожною секундою, що минала, вона все більше прагнула повідомити про свої знахідки батькові.

— Боюся, у мене вже не вистачає терпіння на вашу повільність.

З-поміж екіпажу пролунали кілька смішків.

— Ну, тоді… підштовхни нас трішки, — гукнув Джак, чоловік лісового роду, з носа човна. Він був одним із небагатьох, чиє товариство Езміра щиро цінувала — можливо, єдиний, кого вона могла б назвати справжнім другом.

З легкою посмішкою на вустах, вона опустила руку до бурхливої води під шлюпкою. Її очі засяяли холодним, потойбічним світлом, коли вона закликала свої сили, аби підкорити припливи. Хвилі миттєво відреагували на її волю, і вода навколо шлюпки здійнялася, штовхаючи маленький човен швидко вперед. Езміра міцно вчепилася, її тіло ковзало поруч із потоком.

Команда похапцем вхопилася за весла й підняла їх, щоби ті не вирвалися з рук, коли човен злетів на гребінь хвиль.

—

Цицьки Каліпсо

! — ревів Джак зі сміхом, коли екіпаж вчепився за поручні, щоб не вилетіти за борт, а вітер жорстоко шмагав їхнє волосся. — Було б непогано попередити!

— Твоє зухвальство

було

попередженням, — відказала Езміра, і кілька зловісних усмішок зірвались у відповідь, поки її сила несла їх крізь вузький прохід, оповитий туманом і оточений стрімкими скелями.

Бухта виходила на спокійну лагуну, вода в ній була прозорою, як смарагд, а повітря було насичене запахом солі та вологої землі.

Нарешті команда дісталась до пришвартованого корабля, де на носі вже чекав Капітан Блеквуд. Перед тим як зійти на борт, Джак простяг Езмірі свій плащ, щоби прикрити її оголене тіло, поки вона поверталась у смертну подобу.