Привид під припливами

Глава 72

РОЗДІЛ 61

ЕЗМІРА

Як тільки вони віддалилися на кілька кроків від арки, їх огорнула повна темрява.

— Що це за магія, в ім'я всіх богів? — пробурмотів Дрейвін.

Вони обоє обернулися до шляху, яким прийшли, і побачили, що морське світло, яке вказувало на день, все ще яскраво світилося за ними.

— Це точно дивно, — прошепотіла вона, зморщивши брови. Езміра моргнула, і її очі освітили місце, де вони стояли. Витягнувши шию, вона озирнулася в усі боки. — Можливо, це те, що тримає всіх у Мейрінісі в пастці тут, внизу.

Дрейвін повернувся до неї, і в її тьмяному світлі було видно лише його обличчя.

— Тоді як вони змогли витягти нас із печери, коли ми вперше сюди потрапили?

Езміра видихнула і знизала плечима.

— Треба рухатися далі.

Вона зробила кілька кроків сходами вниз і раптово зупинилася, так що Дрейвін ненароком врізався їй у спину. Його руки обхопили її талію, втримуючи від падіння, і від цього в її очах яскравіше спалахнуло. Не вириваючись із його хватки, вона розвернулася до нього, відчуваючи його долоню внизу спини.

— Чому ти зупинилася? — запитав він.

На її обличчі з’явилася усмішка.

— Я хотіла запропонувати тобі освітити нам шлях. — Вона дражливо провела пальцями по браслету з велсініту, що обіймав його зап’ястя.

Він грізно поглянув на неї, хоча в його голосі пролунала нотка розваги, коли він сказав:

— Дуже смішно. — Дрейвін відпустив її, і вона махнула рукою, викликавши кілька літаючих куль морського світла.

— Показуха, — буркнув Дрейвін із легким сміхом, і вона посміхнулася.

Вони обережно спустилися сходами, їхні кроки приглушувала волога земля під ногами. Її пульс пришвидшився, тиша ставала все більш гнітючою, чим глибше вони заглиблювалися.

— Можливо, це не той тунель. На мапі було кілька позначок. Може, повернемося і пошукаємо деінде? — запитав Дрейвін.

Вона стиснула щелепи, розуміючи, що часу в них небагато. Раптом тунель розширився, і вона відчула легке зміщення в темряві.

— Ні, — прошепотіла вона, обернувшись до нього. — Ми саме там, де потрібно.

Езміра знову відчула тяжіння. Те саме тяжіння, яке привело її сюди, до її дому і людей. Воно випромінювалося з усіх кісток її тіла, але не в бік королівства, що залишалося позаду, а

вперед

.

Її кроки пришвидшилися, і він тримався поруч. Незабаром вони вийшли до відкритої печери, і щелепа Езміри мимоволі розкрилася від побаченого.

Кристалізовані стіни, що нагадували луску. Стародавні колони, вкриті ракушками, що стирчали з землі. Гігантський порожній простір, схожий на храм, куди вони увійшли після перемоги над монстрами, що охороняли Мейрініс. І нарешті... її погляд впав на невелику чашу — ту саму, яка показала їй загибель королівства, коли вона притулила руку до руни в її центрі.

— О, боги мої, — прошепотіла вона, кидаючись бігти, а її сфери морського вогню попливли поруч.

— Езміро, чекай! — крикнув Дрейвін, але вона не зупинилася.

Чаша знову покликала її, і вона нарешті зрозуміла, чому та, що була в вежі Серіни, здавалася їй такою знайомою.

Вона зупинилася перед нею, провівши пальцями по краю. Наступним шоком для неї стало те, що чаша не була порожньою і сухою, як тоді, коли вони прийшли, — вона була повна, вода в ній була абсолютно нерухомою і відбивала все, як дзеркало.

Езміра дивилася на своє відображення, сподіваючись побачити щось більше, як минулого разу... але все, що побачила, — це свій власний примарний погляд. За мить поруч з нею з'явилося відображення Дрейвіна.

Він поклав руки на її пальці, які трималися за край чаші, і обережно відірвав їх від каменю.

— Що я тобі казав про те, щоб не чіпати речі, Дике Полум’я? — Його голос був м'яким, лагідним, рівним. Але все, що вона могла зробити, — це продовжувати дивитись на їхні відображення.

Після кількох хвилин мовчання її погляд зустрівся з його в дзеркалі води.

— Я ніколи не розповідала тобі, що чаша показала мені того дня, правда?

Він зморщив брови і похитав головою.

— Що ти маєш на увазі?

Езміра ковтнула.

— Вона показала мені все. Падіння Мейрініса.

Дрейвін повільно розширив очі, коли вона повернулася до нього. Його руки впали на камінь, затиснувши її між собою і фонтанною конструкцією.

— Ти

бачила

це?

Вона глибоко вдихнула.

— Це було так, ніби я була там. Стояла посеред усього цього. Я відчувала все, чула

все

. Паніку. Крики. Дітей, які плакали за своїми матерями. — Вона на мить замовкла, а коли знову заговорила, її голос був ледь чутним. — Ревіння хвиль, які затоплювали вулиці.

Дрейвін обережно поклав руку їй на плече.

— Це не твоя провина. Ти не можеш нести тягар того, що сталося. Ти була дитиною. Ти не мала ніякого впливу на те, що зробив Сайріс того дня.

Біль пронизав її очі, і сльоза скотилася з нижніх вій. У животі з’явився важкий клубок, коли її накрили почуття — розпач, жаль, лють, глибокий смуток, якого вона й уявити не могла.

Езміра перевела погляд на нерухому воду.

— Я знаю, що мій батько — жахлива людина. — Вона ковтнула. — Він зробив мене такою, якою я є зараз, і це так само жахливо. Я більший монстр, ніж він коли-небудь був...

— Езміро, — почав Дрейвін, пронизуючи її поглядом. — Ти не монстр.

Вона різко обернулася до нього, роздуваючи ніздрі й намагаючись стримати емоції, що загрожували задушити її.

— Ти не знаєш мене, Дрейвіне Роу.

Його погляд не похитнувся, не відвівся, навіть коли вона підвищила голос.

— Можеш собі це повторювати, Дике Полум’я. Але ти знаєш, що це неправда.

Серце Езміри майже розірвалося і вилилося на підлогу біля його ніг, бо вона в глибині душі знала, що він має рацію.

Ті тужливі погляди, які він кидав їй з моменту їхньої зустрічі в таверні, та доброта, яку він неодноразово виявляв з того дня, навіть коли вона цього не заслуговувала. Дрейвін був єдиним, хто намагався врятувати її, коли вони входили в печеру, прирікаючи себе разом із нею, коли вони зірвалися зі скелі й навколо почала валитися стеля. І з того часу, кожної миті… усе, що його, здавалося, турбувало — це

вона

.

Але вона не могла зізнатися, що це розуміє. Езміра ледь була готова зізнатися в цьому навіть собі, не кажучи вже про те, щоб сказати це вголос. Попереду в неї було королівство, яке треба підняти, і батько, якого слід врятувати від проклятого вироку.