Привид під припливами

Глава 71

РОЗДІЛ 60

ЕЗМІРА

Коли світанок почав підкрадатися, Езміра та Дрейвін безшумно вислизнули з замку, а кам’яні доріжки Мейрініса мерехтіли під важким туманом.

Вони тримали каптури на головах і низько опущені обличчя, якомога тихіше прокладаючи шлях незнайомими вулицями. Вони минули кілька возів; торговці сміялися між собою, розкладаючи свої прилавки — одні виставляли на продаж різноманітні продукти, інші — рулони тканини та коштовності.

Чим далі вони віддалялися від замку, тим більше людей виходило з будинків, щоб розпочати день. Діти бігали навколо, ганяючись одне за одним, і їхній сміх лунав, коли вони пробігали повз.

Дивно було думати, що вона належить цьому королівству під хвилями. Воно кликало її — її кров та ім’я. Та водночас вона була тут чужинкою, оточеною самими лише таємницями й брехнею… окрім чоловіка, що йшов поруч.

Хоч як вона не хотіла вірити його сумнівам щодо Серіни, вчорашній вартовий практично підтвердив, що її сестра-близнючка приховує

щось

.

Чи то вона знала шлях з Мейрініса й таємно тримала Езміру у заручниках, чи то замішана в чомусь значно темнішому — Езміра не знала. Лише одне зараз було для неї очевидним: інстинкти Дрейвіна виявилися правильними, і тепер вони пустили в ній глибоке коріння, переплівшись із її власними.

Коли вони пригнулися під темною аркою, вона згадала, як Серіна здавалася такою щирою під час уроків, з легкістю направляючи її, поки вона знаходила себе. Але все давалося так легко, ніби її формували в щось, чого вона не до кінця розуміла.

Так само, як колись її сформував батько.

Езміра помітила серед натовпу вартових і персонал, яких вона впізнала з замку. Вони вішали прикраси для вечірнього свята.

Вона відчула, як її охоплює тривога, усвідомлюючи, що не хоче брати в цьому участь.

Кожна хвилина, проведена в Маейрінісі, здавалася їй все більш задушливою. Лише день тому вона була в захваті від того, що опинилася тут і зможе дізнатися більше про себе та інших людей. А тепер вона відраховувала секунди до того моменту, коли зможе втекти.

Перш ніж прийняти рішення, вона мала дізнатися правду — якою б вона не була.

Дрейвін простягнув руку, щоб зупинити її, і зазирнув за ріг.

— Проклятий Айра, — пробурмотів він, притискаючи її до стіни. Тепло його грудей, навіть крізь плащі, змусило її серце забитися швидше.

Лише за секунду повз них промарширували кілька озброєних вартових.

— Їх так багато. Чому? — прошепотів він. — Вони, блядь,

всюди

.

— Мабуть, стежать за всіма, — прошепотіла вона у відповідь, помітивши вартового, що стояв біля групи музикантів. Вона прикусила нижню губу. — А може, вони шукають нас?

Він тихо і без гумору засміявся.

— Звичайно, що так. Ти не в своїй кімнаті і не в саду, а Серіна сказала, що буде зайнята. Швидше за все, саме це і відбувається.

Вони сховалися у вузькому провулку між двома будівлями, а вона дістала з плаща мапу і розгорнула її.

— До околиць міста залишилася приблизно миля.

— Тоді краще поспішаймо, поки вони не надіслали ще більше її посіпак шукати тебе.

— Ага, — відповіла вона, різко кивнувши головою. Думка про те, що Серіна послала людей стежити за ними, дратувала її.

Дрейвін дав знак, що все чисто, і вони вибігли з провулку, пробираючись вузькими бічними вулицями, щоб уникнути більш людних шляхів. Чим далі вони заглиблювалися, тим тихіше ставали звуки галасливого ринку, а вулиці ставали все більш безлюдними. Будинки замінилися залишками старовинної архітектури, що височіла з морського дна — напівзруйновані колони, оповиті водоростями і частково зарослі коралами.

— Ось, — прошепотів він, кивнувши на арку, наполовину занурену в землю. Вона була прихована під зарослими водоростями за кілька метрів від них.

Коли вони підійшли ближче, Езміра розгледіла тьмяне зображення тризуба зі спіралеподібним змієм над ним, оточене знайомими рунами.

То був той самий символ, що прикрашав книгу, яку Дрейвін викрав із бібліотеки.

Вона знову розгорнула мапу. Поглядаючи то на пергамент, то на арку, що височіла перед ними, вона сказала:

— Це має бути один із входів до печер.

Шлях за аркою був темним, зникаючи в тіні, схиляючись вниз і виглядаючи зовсім непривабливим.

— Це воно. Я впевнена, що це воно, — прошепотіла вона, дивлячись на нього.

Його очі оцінювали її, і вона віддала б усе, щоб дізнатися, про що він думає.

— Якщо це наш вихід, то вороття не буде, — сказав він.

Арка ніби тягнула її до себе, притягуючи до таємниці Мейрінісу — таємниці, яка болісно перепліталася з її існуванням. Серіна розповіла їй так багато, так багато напівправди і брехні. Езміра зрозуміла, що єдиний спосіб дізнатися правду про своє минуле — взяти справу у свої руки.

Вона рішуче кивнула і, не промовивши ні слова, вони спустилися в тінь, залишивши за собою кам'яні стежки Мейрініса.